Ми з чоловіком пенсіонери. Прожили доволі щасливе життя. Багато працювали. Виростили двох дітей. Старший син Сергій, і молодша на дванадцять років донька Аліна. Ми дали дітям усе, що могли. Вони завжди мали пристойний одяг і іграшки, відвідували різні гуртки.
Коли син виріс і зустрів дівчину ми всіляко його підтримували. Якось він прийшов і зізнався:
– Мамо, я хочу зробити пропозицію Олесі, а грошей в мене нема!
– Не переймайся. Ми дамо все, що треба! І весілля гарне зіграємо.
Тож чоловік виділив Сергію 3 тисячі гривень, на той час це були шалені гроші. Син купив дорогу золоту каблучку і величезний букет квітів, запросив в гарний ресторан.
Згодом ми відгуляли весілля. Все було ідеально. Після свята молоді жили з нами. Ми самі запропонували, адже розуміли, як їм важко. Та Олеся виявилась зовсім не простою. Минув місяць і ми почали сваритись. Її дратувала моя присутність, але куди я могла піти зі своєї квартири.
Врешті невістка підмовила сина і вони переїхали на квартиру. Та грошей їм бракувало. І син мусив поїхати на заробітки. Три роки наш Сергій гарував, аби вони купили саме таку квартиру, про яку мріяла Олеся – велику трикімнатну. Потім вона народила і він знову вирушив до Європи. Невістці завжди було мало грошей. Та ми в їхні справи не лізли.
Роки минали. Виросла й наша донька, також зібралась побратися. І так сталося, що саме померла моя старенька мама. Вона залишила однокімнатну квартиру і ми віддали її молодим. Та коли про це дізналась невістка – розлютилась страшенно.
– Як ви могли так вчинити? Сергій теж ваш син!
– Просто так вийшло. У вас є прекрасна квартира!
– Гроші на яку чоловік заробляв важкою працею. Ви ні копійки не дали! Як дали дочці житло, дайте і нам!
– Але в нас нема ще однієї квартири!
– Як нема? А ваша?
– А нам де жити?
– У моїх батьків є дача, переїжджайте туди! Ви і так пенсіонери! Що вам в місті робити! А як не хочете, то ні нас ні онуків більше не побачите!
Я не знала, що казати. Олеся дуже мене здивувала. Поговорила я з чоловіком, та він сказав, що нікуди ми не переїдемо, тим паче на чужу дачу. А ви як гадаєте, що нам робити? І чи дійсно ми погано вчинили?