Після школи я пішов навчатися в технікум, де познайомився зі своєю майбутньою нареченою. Катя одразу привернула мою увагу своєю розкішною вродою. У неї пухкі губи, великі очі та щира усмішка. А ще вона добре готувала, що було не менш важливим для майбутніх кулінарів. І взагалі поруч з нею я почувався найщасливішим і найкращим чоловіком у світі, хоча до того у мене було багато комплексів.
Як тільки я заявив, що хочу стати кухарем, то почув у свою сторону багато знущань. Насмішки були пов’язані з тим, що це, мовляв, не чоловіча справа. Хоча мені подобалося проводити час за плитою. Я розглядав процес приготування як окремий вид мистецтва, який вимагав проявів творчості та фантазії. Взагалі будь-яка страва є своєрідним шедевром, який змушує розкритися сотню рецепторів й отримати естетичну та гастрономічну насолоду.
Отож після вручення дипломів ми з Катею подали заяву в РАЦС, а згодом розписалися. Я пішов працювати кухарем у місцеве кафе. Робота приносила мені стабільний заробіток і задоволення. Шеф часто виділяв мене серед інших, робив компліменти, вручав премії. Я все більше віддавався роботі і готовий був працювати понаднормово. Оскільки тематика нашого кафе була турецькою, то й готувати доводилося страви цієї кухні. У моїй голові постійно продукувалися нові ідеї, якими можна було б урізноманітнити наше меню.
Якраз після весілля мені хотілося вразити гостей своїми фірмовими дерунами з підливкою. Я приготував їх і накрив на стіл, за яким зібралися усі родичі. Більшість захоплено аплодували, адже раніше їм не доводилося пробувати таку смакоту. Проте теща сиділа з насупленим виразом обличчя. Тоді я не звернув на це особливої уваги, але коли ввечері побачив рештки моєї страви у смітнику, то все зрозумів. Мабуть, матір моєї дружини не могла впоратися із почуттям заздрості.
З пиріжками повторилася та ж ситуація. Вони вразили Катю й тестя, але теща вирішила віддати їх нашому собаці.
– Мамо, я сьогодні маю так багато справ. Мабуть, мені не вийде зварити борщ. Можливо, ви це зробите замість мене? – якось запитав я.
– Без проблем, – зраділа теща.
Оскільки жінці важливо показати себе з найкращої сторони, то до процесу приготування вона поставилася вкрай серйозно і відповідально. Усі овочі були ретельно вимиті й акуратно нарізані. Заправка також була із натуральних інгредієнтів. Потім теща додала усі спеції і варила борщ 1,5 години.
Прийшов час сідати за стіл. Теща усіх припрошувала скуштувати її страву, але вона ще не здогадувалася про те, що я таємно підкинув туди дві ложки солі.
Поки жінка чекала на похвалу, я ледь стримував сміх.
– Щось з цим борщем не так, – зрештою сказав тесть. – Мабуть, він пересолений.
– Що? Цього не може бути! – розхвилювалася теща.
Вона зачерпнула ложку борщу і завмерла від здивування. Дійсно, він був занадто соленим, але ж ще тридцять хвилин тому смак був неймовірним…
– Мамо, маю зізнатися, що це я пересолив ваш борщ, – зізнався я. – Ви ж і деруни мої викидали на смітник і пиріжки собаці віддавали. От я вирішив провчити вас, але дві ложки лимонної кислоти все виправлять.
Тесть з Катею тихенько мовчали, а теща лише опустила очі. Їй було соромно.
– Сину, вибач за мою дитячу поведінку. Ти справді добре готуєш, через що я почуваюсь непотрібною.
Після цього усі непорозуміння між зятем і тещею зникли. Все ж варто прямо говорити про те, що вас турбує і вчасно визнавати свої помилки.
А як ви вважаєте, чи правильно вчинив зять, коли вирішив провчити свою тещу? Як би ви відреагували на такий вчинок, навіть якщо він мав благі наміри?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!