Після розлучення моя донька Валентина повернулась додому до нас в село. Та не сама, виявилось, вона вагітна.
– Чого від чоловіка пішла в такому стані? Дитина ж без батька залишиться!
– Він бив мене, я боялась.
Хіба ж могла я не прийняти дитину? В усьому їй допомагала. Хоча чоловік мій не приховував невдоволення. А тоді Валя доньку народила – Яринку. Оце радість була в нашому домі, усі тішились.
Та коли онуці виповнилося всього два роки, донька раптом приголомшила новиною:
– Мамо, я так жити надалі не можу. Мушу щось робити. Оля пропонує до Італії їхати.
– А Яринка?
– Вона має з тобою залишитись. А згодом я її заберу. Або ж зароблю грошей, бізнес тут відкриємо.
Так шкода мені було, що онучка без мами зростатиме. Сльози навертались при самій лише думці про це. Та що я могла зробити? Валя поїхала. А ми залишилися. Згодом ще чоловік мій помер, взагалі сумно стало.
Онучка зростала чудовою слухняною дитиною. В усьому мені допомагала. Валя навіть не приїжджала до неї, боялась місце втратити, принаймні так сказала. Та потім я дізналась, що вона там вже чоловіка має. Живе з ним, подорожує, і все в неї добре. Часом Яринка питала, коли ж мама приїде, а я й не знала, що казати.
Звичайно, Валя мені допомагала, гроші висилала. Та не багато, лише на одяг та все необхідне для онуки вистачало.
І ось, минуло 15 років, Валя зателефонувала і повідомила:
– Я вирішила повертатися. Чекайте!
Як ми зраділи. Яринка повірити не могла. А їй вже 17 років було, готувалась до вступу в університет.
Валя приїхала. Виявилось, що дякувати ми маємо за її повернення тому італійцю, який її покинув заради іншої. Я вже планувала, що ми ремонт зробимо і всі разом жити будемо. Та раптом донька розкрила нам свій план:
– Мамо, ми хату твою зносимо і будуємо тут готель. Місце гарне – гори, річка, туристи охоче їхатимуть. Ти будеш все контролювати. А ми з Яринкою до міста переїдемо, я вже квартиру знайшла.
Від такої пропозиції я мало не впала. Я так довго чекала, що донька приїде і мені стале легше, а вона вирішила, що я буду працювати на неї до скону. Хіба ж мало я для неї зробила?
– Доню, я не дозволяю зносити мою хату. І працювати в готелі не хочу!
– Але ж це чудова ідея! Я таку ділянку купити не зможу!
– Тоді вигадай інший план.
Донька страшенно образилась і поїхала до міста. Вона ще й онуку проти мене налаштувала. Ніхто до мене не приїжджає. Навіть врожай не допомогли зібрати. Залишилась я одна, нікому не потрібна. От тобі й вдячність.
Як гадаєте, мала я погодитись на пропозицію доньки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!