Коли я чую побажання “перемоги”, я часом трохи психую і можу наї**уть. Бо це сране пекельце.
Про яку перемогу ви говорите? Ми живемо у світі, де абсолютна меншість ціною власного життя і колосальної самопожертви гарантує безтурботне життя абсолютній більшості. Ми живемо настільки різним життям, що вам неможливо навіть уявити.
Київ переповнений людьми, зокрема чоловіками призовного віку. Це лише у мене в роті завжди бракує людей, а в “Білому наливі” на Хрещатику їх як гівна. На власні очі бачив чергу до півсотні клієнтів.
На Донбасі практично всі військові ОРЕНДУЮТЬ собі житло. Альтернатива у підрозділів зазвичай – або жити у школі/клубі, куди рано чи пізно прилетить, або в наметах. Тому в пунктах тимчасової дислокації всі розселяються по хатах. Так от на Донбасі за ці хати треба платити. Причому бувають випадки, коли за хату платять по 2 тисячі гривень з людини, а загалом більше 20 тисяч гривень на місяць. Це, с*ка, дорожче за Київ, але гірше за якістю.
Яка на**й перемога? Ви на приколі? Звідки вона візьметься?
Доки орки стояли під Києвом – збори на військові авто часом відбувалися за лічені години, а зараз місяці. Військові самі собі купують мавіки і корчі, бо жити хоцця. А майже увесь тил сидить перед телемарафоном і радісно колупається пальцем у дупі.
І потім ще, с*ка, вилазить якесь дуридло, на честь якого колись назвуть нав’язливо-маніакальне психічне відхилення, і починає вимагати від Главкома дати їй план. А суспільство на це все втикає і весело чекає на святого Миколая за новим розкладом.
Бо останнім часом справи явно йшли на краще, не те шо 24 лютого, і тому всі вже змирилися з неминучою перемогою. Яку забезпечать Єрмак і Зеленський шляхом закупівлі додаткових кілограмів яєць для бомбосховищ. А тому будь-яка міська божевільна вже може вимагати від військових доповіді й звіту.
І потім тебе тіко так зупиняє на трасі якийсь недоумок у формі й питає, чи є в тебе зброя. Дядя, ти шо, ідіот? В країні війна, прокинься, бл**ь. Звісно, у мене є зброя.
І ви усі прокиньтеся, нарешті, бл**ь. Бо тупо мріяти не лише про швидку перемогу. В цій реальності існують варіанти, при яких навіть довга виснажлива війна може стати недосяжною мрією. І перемоги нам ніхто не гарантував. Особливо, коли черги на Буковель довші за черги до ТЦК.
Чому, с*ка, жменька навіжених має героїчно померти в нерівному бою з ворогом, що переважає, а мільйони інших не здатні перекрити корупцію і дерибан? Чому через два роки війни я й досі збираю на корчі через фейсбук? Чому досі ми не здатні витягнути цю війну без волонтерів?
Чому, бл**ь, всі (ну, майже всі) забили на війну?
Вибачте, накипіло.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!