“Що ви за бабуся така, що не хочете зі своїми рідними онуками сидіти?!” – репетувала у слухавку невістка. Бачте, вони вже 1 січня намилилися їхати в Буковель, а дітей нема кому сплавити.
Я дійсно з тої когорти жіночок, які не люблять сидіти з онуками. Свого сина виховала, награлася в няньку з головою. І зараз хочу просто спокійно відпочити, своїх обов’язків з головою вистачає. Треба і на дачу поїхати, досі працюю (хоча офіційно на пенсії), вдома врешті-решт справ багато.
Ви можете казати і писати про мене все, що завгодно. Ну але я вже хочу сама для себе пожити. Невже бабуся не має право після роботи спокійно переглянути серіал, зустрітися з подругами чи виспатися?
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Катерина і Данило цього геть не розуміють. Ще як онуки були маленькими, то я приходила до них у гості, трохи допомагала, аби невістці важко не було. Але зараз Юра та Володя ходять до школи, дорослі та самостійні хлопці. Нащо їм бабуся в няньки?
Однак, невістка мене взагалі не розуміє. При кожній нагоді хоче скинути цих спиногризів мені на вихідні. Спершу так зателефонує, починає улесливим голосочком говорити у слухавку “ну що ви, мамо, як справи?”. Звісно, це вона робить не від щирого серця.
Ця вистава триває декілька хвилин, а потім невістка вже приступає до головного:
– Ой, мамо, я тут згадала. Ми маємо з Дімкою термінові справи на вихідних. Ви б не могли з Юрою та Вовою посидіти?
– Ні. У мене є вже плани.
– Як це так? Ви ж їх бабуся!
Потім до мене ще син починає видзвонювати та вичитувати, як якусь малу школярку. Але на те у мене є залізний аргумент “ви дітей для себе народжували – от їх і няньчить”. І дуже дивує, що невістка про своїх батьків сама не згадує. Вони ж також бабуся і дідусь, а не чужі люди.
Так от, 1 січня невістка до мене знову зателефонувала:
– Ми до другої вечері їдемо з кумами в гори. Можете взяти Юру та Володю до себе? У них канікули.
– Ні. Я зайнята.
– Чим це? Ви і так на пенсії.
– Ага, але все одно ще працюю. Чого до своїх батьків не відвезеш?
– Ви моїх батьків не чіпайте, вони, на відміну від вас, онуків люблять. А ви моїх синів при кожній нагоді відфутболюєте.
Я далі не стала ці крики слухати, заблокувала номер невістки. Звісно, через декілька хвилин до мене зателефонував Діма:
– Мамо, що ти собі дозволяєш? Ти бабуся, повинна нам допомогти. На кого ми дітей маємо залишити? Самих у квартирі залишити?
– Не знаю. Беріть з собою на відпочинок, а не до мене відправляйте.
– Як ти можеш так говорити? Ти просто егоїстка! От пожалієш потім про ці слова, повір!
У мене є пару тисяч доларів на старість, поки працюю та заробляю хороші гроші. В разі чого – продам дачу. Влітку вона мене і так непогано годує, на зиму маю повну шафу закруток.
Не розумію, чого всі діти думають, що батьки повинні няньчити онуків. Ну для кого вони їх народжували? Для того, аби мені скинути на виховання?
Я вважаю, що бабусі та дідусі заслужили на таку відпустку від пеленок, дитячих криків, іграшок. Тим паче, ми вже всі люди у віці, не маємо стільки сили та здоров’я малих дітей няньчити.
А як ви вважаєте, наша читачка має рацію?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!