Якась дівка вкрала єдиного синочка просто у мене з-під носа! Допоможіть повернути дитину! Йому ж лише 23…

Останнім часом з моїм єдиним синочком стало відбуватись щось дивне! 

Виховую я його сама, без чоловіка, тому одразу помічаю, коли щось іде не так. Мій Мирославчик — дуже вихований і розумний хлопчик. Він знає, що маму не можна засмучувати, тому поведінка в нього завжди відмінна. Весь час я намагаюсь проводити із сином, щоб дати йому якомога більше материнської любові. 

А ще в нас є традиція: кожної неділі ходити разом у театр, потім по магазинах і нарешті до моєї подруги. Так ми робили багато років, та одного дня син заявив, що зі мною не піде! Сказав, що тренування з футболу йому перенесли, і не піти на нього він не може. Вже тоді я насторожилась, але промовчала, стала спостерігати.

На душі було неспокійно. Все частіше Мирославчик затримувався десь допізна, вигадуючи для мене різні побрехеньки. Але ж я свою дитину наскрізь бачу! Коли вкотре він прийшов додому і відразу пішов спати, я зрозуміла, що втратила сина… Я вже встигла подумати і про погану компанію, і про наркотики… Та я помилялась! З ним сталось найстрашніше!

Очі мені відкрила подруга. За чашкою кави я поділилась із нею переживаннями і вона запитала:

– То, може, в нього дівчина з’явилась? 

– Яка там дівчина! Навіть не говори про таке! – одразу твердо сказала я. – Нащо йому якась дівка, якщо в нього є мама? Я ж і готую, і прибираю, і перу, і все-все для нього роблю. Тобі як дурне в голову лізе, то ти його хоч на мене не перекладай. Рано йому ще дівчат водити!

Пошепки

Подрузі я відповіла впевнено, а в думках закрались сумніви… Невже він дійсно в таке вляпався?

Поговорити про це я не наважувалась цілий рік, а потім Мирославчик заявив, що іде з дому…

– Мамо, я вже дорослий і сам можу нести відповідальність за своє майбутнє! – сказав він мені.

– Яке там дорослий? Тобі всього 23! Ти ж моє дитятко! А хто тебе годувати буде, Юлька твоя? То що ж вона вміє, сама ще дитина! Ти повинен жити з мамою, не можна мене на самоті лишати. Мені ж і поговорити не буде з ким, а про театр я взагалі мовчу. А ще…

– Мамо! Все, досить! Якби хотіла з кимось ходити в театри – не виносила б батькові мозок, як оце мені зараз. Я і так тебе терпів багато років, ти наді мною як квочка трясешся. Годі. Я переїжджаю.

Ви можете собі таке уявити? Та клята Юля вкрала у мене мого синочка! Це все вона його на такі слова намовила, а він же в мене такий хороший і беззахисний хлопчик… Як повернути його додому?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!