У якийсь момент подружнього життя мій чоловік вирішив, що я – його рабиня, мама і коханка в одній особі. Інакше я не можу пояснити усе, що відбувалось зі мною останні кілька років.
Я працюю на двох роботах: зранку вчителькою, увечері – прибиральницею. І це все не через те, що в мене багато вільного часу. Просто чоловік мій ніде не працює вже три роки, каже, не може знайти своє місце в цьому житті.
Подружки мені порекомендували не тиснути на Максима, бо в нього, мабуть, криза середніх років настала. Ну, я їх і послухала!
Зранку до ночі я сиділа на роботі, коли приходила додому – чоловіка цікавили тільки дві речі: вечеря і виконання подружнього обов’язку.
– Максиме, то розумієш, що я втомилась і не збираюсь ще дві години на кухні стояти? – намагалась щоразу пояснити я чоловіку.
– А мені що з того? Усі втомлюються, ти не одна така. Я цілий день нічого не їв, бо ти мені навіть супу не залишила на обід, то тепер ще й вечеря мені не світить?!
– Міг би собі сам щось приготувати. Або замовити, якщо вже зовсім не з того місця руки ростуть!
– Наче ти не знаєш, що в мене грошей немає! Я стараюсь, шукаю ту кляту роботу. Але скрізь пропонують тільки копійки. Я що, піду за 6 тисяч працювати?!
Такі перепалки в нас виникали все частіше. І це при тому, що я не перебирала роботою, а тягла нас двох на свою мінімалку.
Отак моє життя і минало: зранку – прибирання вдома, сніданок, прання, в обід – робота, перевірка всіх рахунків, спроби вигадати, що приготувати на вечерю, увечері – друга робота, двогодинна дорога додому, вечеря і ще одне прибирання…
Від гарної, молодої, активної жінки на моєму обличчі не лишилось і сліду.
Хто зна, скільки ще я б так жила, аби Максим сам мені на все це очі не відкрив.
На одній роботі мені дали неочікуваний відгул, тому додому я прийшла раніше. А там – босоніжки жіночі. Розмір явно не мій, та і фасон для жінок трохи молодших. Я не дурна, одразу 2+2 склала, тому коли в спальні побачила свого голого чоловіка і біля нього таку ж дівчину – зовсім не здивувалась.
Привіталась, зібрала речі й викликала таксі. Поки я чекала авто, чоловік бігав і намагався знайти якесь виправдання своєму вчинку.
– Та ти просто така негарна стала, що я не міг тобі не зрадити! – найкраще, що зміг видати він.
З того дня минуло вже трохи часу, от сиджу тепер я і думаю: а нащо я взагалі з ним скільки прожила? Мені що, своїх проблем було мало?
Якщо від чоловіка тільки назва, то краще вже бути самотньою. Самотньою і щасливою, а не заміжньою і нещасною.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!