У мене є подруга, що переїхала закордон багато років тому. Ліза з чоловіком самі з маленького села, там мешканців практично не залишилось. Вони хотіли собі кращого життя і наважились поїхати. Приїздили хіба на Великдень і завжди запрошувала її в гості.
Того разу подзвонила привітати з Різдвом. А вона мені, що приїжджає на Україну.
– То приходьте на Різдво до нас! Я ще свою родину запрошую, веселіше буде! – раділа я.
Ми познайомились в коледжі. Сиділи за одною партою, здружилися. Вона була моєю найкращою подругою. Навіть на відстані ми зберігали хороші стосунки.
– Олено, мені трохи незручно. Але до чоловіка приїхав його друг. І ти вже нас запросила до себе. Як нам бути, не проти, якщо він прийде з нами?
– Зовсім ні, чим більше, тим краще! Все чекаємо на вас!
Олена любила готувати. Метушилася на кухні, щоб було смачно усім запрошеним 15 родичам. Накрила на стіл, дістала табуретки з комори й поступово зустрічала гостей. Останньою прийшла її Ліза. Та коли подруга відчинила двері, то аж заклякла від несподіванки. На порозі стояла Ліза з чоловіком і п’ятеро незнайомців!
Як почали всі хором колядувати, то Олені аж погано стало. Виявилось друг приїхав зі своєю сім’єю.
– Вона ж казала що їх буде троє, а тут ще жінка і ці дорослі хлопці. Де мені їх садити? – думала господиня, а від відчаю не знала що має робити.
Пішла до сусідів позичати стіл. Але як бути зі стравами? Олена старалася готувати так, щоб все з’їдалося за вечір, все чітко розрахувала. Бо наступного дня крім неї ніхто не хотів це доїдати. А тут троє голодних хлопців, які люблять їсти великими порціями.
– Ти така стривожена! Може нам не треба було приходити? Ми зараз підемо! – Лізі стало незручно, вона і сама не думала, що подруга запросить цілу родину, а тут вона з гостями.
– Ти що! Залишайтеся! Все добре! Всього всім вистачить! – заспокоювала себе і подругу Олена.
Замість того, щоб насолодитися часом з рідними вона тільки те й робила, що бігала з одного краю столу до іншого, щоб ніхто не залишився голодним.
Свята минули. У тій всій метушні Олена більше не дзвонила подрузі. А коли вирішила набрати, то та не захотіла з нею говорити. Лише написала повідомлення: “Вибач, нам, напевно, варто припинити спілкування. Того Різдва я завдала тобі стільки неприємного, мені дуже соромно і навряд чи зможу собі це пробачити”.
Відверто кажучи я і забула про це. Мене здивувало, що вона так думає, адже Ліза ніколи не зациклювалась на подібному. Тепер не знаю, як з нею помиритися. Мені важлива і цінна наша дружба! Прикро, якщо спілкування припиниться по якійсь дурниці.
Може це я сказала щось зайве?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!