“Якби ти обрала нормального чоловіка, поділили б хату порівно. А так обрала злидні, то й живи у них”, – заявила мені мама, коли я збиралась заміж за Олексія.
Ви не подумайте, він чоловік хороший, з душею…
Я ніколи не хотіла виходити заміж через гроші і не знала, що моя мама буде така корислива. Мого брата Максима вона завжди любила більше і, коли той одружувався з Софією, підтримувала і допомагала. Навіть подарунки купляла дорогі невістці. Бо це була вигідна партія!
Після весілля я переїхала жити до чоловіка. Його бабуся Ярослава Петрівна стала мені мамою.
А це був 2014 рік. Олексія звільнили з роботи, я була вагітна. Доводилося навіть позичати грошей у подруги, щоб якось прогодуватись.
Однак чорна смуга минула. І ми пережили її разом. Чоловік знайшов роботу, бабуся Слава няньчила дітей. Невдовзі я вийшла з декрету і теж почала працювати.
Зараз у нас все чудово. Купили великий будинок за містом, забрали туди бабусю. А от від мами так і не було жодної вістки. Аж кілька днів тому дзвонить. Я зразу подумала – сталось щось серйозне.
– Надійко, в нас біда, брату твоєму повістку вручили, спіймали на вулиці, як йшов на роботу.
– Ну то хай йде служити.
– Яка служба, доню? Ти ж знаєш його характер, він не зможе. Ми порадились з Софією, що будемо продавати цю хату. Брата твого переправлять закордон, уже все домовлено.
– А в чому проблема? Чому ти мені телефонуєш?
І тут я усе зрозуміла!
– Надю, я хочу переїхати до тебе, буду онуків няньчити. Можу пенсію вам віддавати на комуналку.
– Дякую, але не треба. Я до вас вже не маю ніякого відношення. Та й хіба ти захочеш жити з Олексієм? Ти не прийняла його від початку. Ти відштовхнула мене. Тож тепер забудь про моє існування.
Дуже вигідно у такий прикрий момент сховатися за моєю спиною, але я теж не з тих, хто прощає такі помилки. Мені все одно, що мама залишиться без даху над головою. Вона у свій час забула про мене. А тепер я маю свою родину і мені є, про кого турбуватись.