Якби ви знали, що я виробляла на весіллі свого сина. Яких сцен тільки не влаштовувала. І плакала, і сміялась, і, навіть сварилась. Все через те, що я дуже не хотіла, щоб мій Тарас одружувався на цій Аліні.
Тарас наш єдиний син і я, як мати, хотіла для нього лише найкращого. Аліна під ці стандарти не вписувалася.
Коли я дізналась, що Тарас із нею зустрічається, то робила все, аби він тільки на побачення не пішов. То в мене тиск «скакав», то щось боліло, то недобре було. І обов’язково потрібно було, щоб син мене не залишав, а був поряд, не дивлячись на те, що чоловік був біля мене. Син іноді вірив мені, іноді ні.
– Мамо, то ж тато є. Для чого ще й мені тут сидіти? Мене Аліна чекає – казав син.
– У тата водійського посвідчення немає. А якщо потрібно буде мене куди відвезти? – пояснювала я.
Соромно про це згадувати, але я таке дійсно робила.
З’їлась я на Аліну через її батьків. Вони, хоч і багаті люди, але свої мінуси мали. Мама її гуляла з усіма підряд (таке люди говорили), а батько мав судимість за якісь грошові махінації.
Дівчина й, ніби непогана була, та я все зациклилась на її батьках.
Аліна сама вступила та вивчилась. Тепер вона викладає в університеті психологію. Її люблять та поважають і колеги, і студенти.
А в той час я робила все, щоб до весілля справа не дійшла, але діти таки одружились.
На весіллі мене було не зупинити – і плакала, і реготала, і говорила різне. Словом, спромоглась зіпсувати свято і молодим, і гостям.
Аліна хотіла налагодити зі мною стосунки, вже будучи дружиною Тараса, та я всім своїм виглядом показувала, що це у неї не вийде.
Сина теж проти намагалась налаштувати.
– Може, вона кого має, що так пізно додому приходить? Чи ти думаєш, що стільки в неї роботи багато? Та й дітей у вас досі немає, а вже живете третій рік – говорила я.
Але Тарас на мої слова увагу не звертав.
– Мамо, чого ти все не внамуєшся? – говорив син.
За цих три роки, що вони одружені, діти відкрили свій невеликий бізнес. Аліна згодом пішла в декрет та подарувала Тарасу донечку, а нам онуку. Тоді то я і почала танути по-трохи.
Тарас поруч з Аліною змужнів та подорослішав. Вони купили собі трикімнатну квартиру та машину. Вже й дачу будують. Бізнес їх процвітає.
Аліна чудова дружина, господиня та мама. Тільки тепер я розумію, що ледь не зруйнувала щастя свого сина, через зацикленість на батьках дівчини. Нікого іншого, окрім Аліни, тепер і не уявляю поруч з Тарасом. Діти щасливі, а це найголовніше.
Соромно за свою таку поведінку. Хоч Аліна і не згадує мені ніколи, що я робила їй, та сама добре розумію, що з пам’яті воно не зітреться. Хочу попросити вибачення у невістки, та не знаю з чого й почати розмову. Соромно й в очі їй тепер дивитись.
Порадьте як вчинити? Що зробити, щоб хоч трохи очистити совість?