Ми з чоловіком все життя жили в селі та звикли важко працювати. Маємо власне фермерське господарство, займаємось садівництвом. Крім того, утримуємо худобу і досить великий город з теплицями. Саме завдяки важкій праці нам вдається гарно жити. Навіть у важкі кризові роки ми не бідували.
І синів своїх виростили у достатку. Хоча ми й в селі, та вони мали все найкраще. Згодом відправили на навчання до міста. Та завжди розраховували, що хлопці повернуться і продовжать нашу справу. Та старший Андрій, закінчивши університет, заявив:
– Не хочу я в селі жити, ніколи того не любив. Робота важка, а заробітку мало. А в місті можливості.
Випросив Андрій в нас гроші на власну справу, відкрив магазин техніки. Тоді й Аліну свою зустрів. Ви б бачили, яка фіфа. Такі нігті, що не знати як вона горнятко в руках тримає. Вже мовчу про роботу. Справи в сина йшли добре. Досить швидко він про нас забув. Приїжджав лише на Великдень і те, його дружина так носом крутила, що врешті всього за кілька годин вони їхали назад.
Зовсім інакшим виріс наш молодший син Вася. Він навіть на навчання їхав неохоче. Згодом на заочне відділення перевівся, все горів садівництвом, всілякі нові сорти вишукував і саджав. Почав будувати фруктосховище. Таку ж дівчину зустрів – сільську і просту. Надя в господарстві жвава і вправна. А готує як, краще за мене.
Весілля вони влаштували пишне в селі. Усі ми дуже раділи. Молоді вирішили жити у нас. Все ж будинок великий двоповерховий, аж шість кімнат. Місця більше, ніж достатньо.
Та минуло всього кілька місяців і мій чоловік важко захворів. Спочатку він просто знепритомнів, ми не розуміли причини, адже Микола ніколи не скаржився на здоров’я. Завжди лише про роботу думав. Ми відразу зателефонували Андрію:
– Запиши батька на обстеження, йому зле.
– Мені бракує часу. Нехай Вася запише.
Він навіть не поцікавився, що з батьком сталося. А потім ми дізналися, що з дружиною поїхав на відпочинок. Прикро, що казати. Вася відвіз батька до міста, його обстежили та виявили онкологію. Це нас шокувало. Йому відразу зробили операцію, а потім ще й призначили хімію. Ті страшні місяці ніколи не забуду. Нам було вкрай важко.
Не знаю, як би впорались, якби не Вася з Надею. Вони взяли на себе усі домашні клопоти, утримували господарство. І це разом з тим, що невістка щойно завагітніла.
Минуло пів року і стан чоловіка покращав. Його відпустили додому. І уявіть за весь цей час Андрій жодного разу не зателефонував. Тоді ми з чоловіком і вирішили – напишемо заповіт на Васю. Він єдина наша надія. Так і зробили, нікому нічого не сказавши. Та нотаріус виявився знайомим Андрія, він відразу йому повідомив цю новину.
Наступного ж дня наш старший син приїхав. Ще на вулиці він почав кричати:
– Що ви за батьки? За моєю спиною… Як не соромно?
– А ти, мабуть, батька приїхав провідати?
– От не треба, я зайнята людина. Але це все не чесно! Ви ж знаєте, я квартиру в кредит взяв.
– І що? Невже тобі потрібне наше господарство? Сади? Ти ж ніколи тут не житимеш?
– Яка різниця? Це моє право, я б продав все.
– Тим паче.
– Ну, якщо так, то більше я вас знати не хочу.
Син пішов. Нам було вкрай прикро. Та наміри Андрія продати сади ще раз підтвердили, що ми вчинили вірно.
Нещодавно Васю забрали на війну. Усім нам дуже важко. Надя ростить сина, в надії, що її чоловік залишиться живим. Андрій досі ображається. І я не знаю, що з цим робити. Мені страшно, що можу втратити обидвох дітей.
Що б ви порадили мені? Можливо варто поговорити з Андрієм? Спробувати помиритися!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!