Я закінчила університет і вирішили залишитися жити та працювати в тому місті, де навчалася. Справи у мене йшли чудово, але згодом я помітила, що дуже швидко почала набирати вагу. Я не говорю, що була завжди тендітною, але через декілька років я стала ще округлішою.
Я важила 85 кг, я стала дійсно некомфортно себе почувати. Я старалася боротися з зайвою вагою, але періодами. А потім знову опускала руки і жила далі. Любила приготувати щось смачне і добре поїсти.
Але моя вага на особистому житті жодним чином не позначилася. Я зустріла Михайла. Я йому подобалася зі всіма своїми мінусами, але від всіх людей я часто почала отримувати зауваження з приводу свого зовнішнього вигляду.
Я перестала приїжджати в рідне місто і бачитися зі своїми друзями. Моїй повноті почали дивуватися всі навкруги, знайомі дівчата, які при зустрічі не лінувалися мені сказати: «Таня, що з тобою? Ти так поправилася!».
Багато хто з моїх приятельок повиходили заміж, але якось дуже банально, у звичайних сукнях, проста розписка, невеликі посиденьки. Їхнє сімейне життя теж було сірим.
Нещодавно Михайло зробив мені пропозицію. У нас в планах було велике весілля в дорогому ресторані. Одного разу привів мене Михайло додому, щоб познайомити зі своєю мамо. Свекруха оглянула мене та запропонувала одразу зробити торжество без білої сукні. Сказала, що я не знайду гарну сукню свого розміру.
Мені було досить не приємно це чути. Михайло заспокоїв мене і сказав, щоб я не звертала уваги на слова матері. Він обов’язково купить мені найгарнішу білу сукню.
Михайло зібрав гроші і ми організували пишне весілля в моєму рідному місті. Я була повною нареченою, зате усміхненою і щасливою. Я помітила, як всі худі дівчата дивилися косо на мене, тим більше заміж я виходила пізніше всіх — у 27 років.
На весіллі мій чоловік зачитав напам’ять свої власні вірші. Вони зворушливо розповідали нашу історію знайомства, про наше кохання, та про те, яка я для нього важлива.
Всі жінки були розчулені, як і я сама. Але в багатьох очах спостерігалося здивування. Пізніше я вирішила вийти на вулицю та подихати свіжим повітрям. На дворі я почула, як дві приятельки обговорювали мене досить грубо та голосно: «Що він в ній знайшов», «Могла б і скинути до весілля вагу, стільки грошей вкладено і наречена товста».
Я заплакала, але коли повернулася в зал, почали Михайла, який не зводив з мене свій погляд і заспокоїлася.
Після весілля, ми з чоловіком поїхали закордон, він анітрохи мене не соромився. Ніколи не говорив мені про мою вагу, часто обіймає мене навіть просто під час простої прогулянки, не соромиться знайомити мене зі своїми колегами по роботі.
Він дарує мені квіти та дорогі подарунки. Пише мені вірші, часто розповідає мені смішні історії, допомагає готувати вечерю, і завжди повторює мені, що я красива. Навіть ревнує мене, вважаючи, що я подобаюся просто всім. Ми вже 6 років разом, і наша любов не змінилася, він так само захоплюється мною.
Але наша сім’я не дає спокою старим знайомим, які після весілля ще довго пускали плітки, що Михайло одружився зі мною напевно тільки через те, що я чекала від нього дитину, але це не так. Надалі продовжують дивуватися, як можна жити з такою повною жінкою та дуже заздрять подарункам.
Я не можу зрозуміти, чому я маю соромитися свого тіла? Чому я повинна переживати за те, що скажуть про мене люди на пляжі, коли я в купальнику? З якого дива хтось хоче вирішувати за мене, що я повинна відкладати своє життя «на потім», тільки через те, що я повна?
А ви погоджуєтеся з думкою головної героїні?
