Ми з Андрієм у шлюбі вже 15 років. Жили непогано. У нас троє спільних діток і синочок від першого шлюбу Андрія. Але виховувала я всіх однаково. Намагалася не робити між ними різниці.
І ось нещодавно розмовляли з чоловіком про майно й у нього вирвалася така фраза, що, мовляв, у моїх дітей є квартири (себто у наших спільних), а його дитини (у сина від першого шлюбі) не залишиться нічого. Як варіант запропонував взяти ще одне житло в іпотеку.
А я ось сіла й замислилася. А з якого дива я повинна перейматися чужою дитиною? Я й так виростила, вигодувала, на ноги поставила й словом ніколи не дорікнула. А тут ще повинна кредит виплачувати, щоб потім Тарасові було де жити.
Взагалі, знаючи про перший шлюб і дитину Андрія, я сильно заміж за нього не поспішала.
Перед одруженням ми просто зустрічалися. Тоді спробували трохи пожити разом. Це тривало три роки. Весь цей час я уважно стежила за всіма деталями, які могли щось розповісти мені про мого Андрія, як про майбутнього чоловіка та батька.
Сильно накосячити він не встиг, тож потім ми все ж таки одружилися. І я народила йому ще одного сина. Далі були близнята.
З Андрієм мені жилося непогано. Він мав роботу, ніколи особливо мені не перечив, любив дітей, присягався у вірності мені. Іноді у нас бували сварки, але це нормально для кожної родини.
Усією сім’єю ми жили ми у моїй квартирі. Точніше тій, що дісталася мені у спадок від батька. Де моя мама зараз, не знаю. Вона покинула нас із батьком ще коли я була маленькою. Досі ж Андрій жив в орендованій квартирі. І за весь цей час так і не зміг накопичити хоча б щось для власного житла.
Після розлучення його перша дружина повернулася до своїх батьків, а мій коханий одразу ж прилип до мене. Ми ніколи особливо не обговорювали, кому належить квартира і все майно. Про розлучення не йшлося, тож усе й надалі було спільним.
Далі зі світу пішли дві мої бабусі. Обидві залишили свої квартири мені.
Я ж одразу вирішила, що передам їх дітям. Сама ж маю, де жити. А поки я здавала ті квартирки в оренду. Ще й додатковий дохід за це мала. Гроші ніколи зайвими не бувають.
До певного моменту Андрій у мої сімейні справи не ліз. Його це особливо й не цікавило. Але якось я промовилася йому, що віддам усе діям. Відтоді й почалося. Спочатку він начебто погодився. А що ж, діти ж також його. Трьох із них я точно прилаштую.
А нещодавно мені сказав, що дітей-то в нас 4, а прилаштую я тільки 3. Не годиться так.
– Мій син найстарший. Він скоро закінчує школу. Скоро весілля може, доведеться зіграти. Де йому з жінкою жити? Певне, в одній із твоїх квартир.
-Я свої квартири залишаю своїм же дітям. Думала про Тараса ти сам подбаєш.
-Ну добре, тоді давай ми моєму синові візьмемо квартиру в іпотеку! Тоді все чесно буде.
Я була в шоці! А що тут чесного? Що я повинна дбати про майбутнє чужої дитини? Міг би про одного сина й сам подбати.
Вперше за стільки часу почалася серйозна сварка.
– Твої діти мають спадок, а мій що отримає? Йому немає від кого отримувати щось. Тільки ми в нього лишилися.
-Ну, по-перше, це не мої діти, а наші, а по-друге, у твого сина ще є мама. От думайте з нею про його майбутнє. Я не збираюся ще пів життя кредити виплачувати.
Андрій почав виправдовувати свою колишню. Мовляв, батьки її давно на той світ пішли та й сама вона зараз іншу сім’ має. А хтось має подбати про Тараса. Сам Андрій платити іпотеку за квартиру відмовляється. Каже, що годує всю сім’ю. А я-он в оренду здаю квартири. От з тих грошей і платитиму.
Хитрий у нього план.
– Ти ж його виростила, як рідного. Тепер ще про квартиру подбати і все.
Жаль, що чоловік не подумав про те, що синові скоро робити випускний треба, тоді вступати в інше місто, а це також чималі витрати. яка тут квартира? Рано ще!
Це ж як нас економити доведеться! Троє діток страждатимуть через одного. Це ненормально.
Якщо Андрій так хоче бути хорошим татом, то нехай сам за це і візьметься.
Якби ж Андрій сам забезпечив усім необхідних трьох інших дітей, то я б з радістю взялася за Тараса. Але виходить, що тут все на мені.
Я вважаю, що нічого й нікому не винна. Усе, що могла, я вже зробила.
Так і заявила Андрієві. А ще запропонувала розділити виплату іпотеки з колишньою дружиною. Хай платять навпіл. Їхній син.
А він знову взявся за своє. Скиглить і відмовки шукає.
– Мене у це не вплутуй!
Після цього чоловік на мене образився. Не розмовляємо вже другий тиждень. Але поступатися я не збираюся. Нехай хоч на розлучення подає! Своїх дітей я й сама прогодую.
Але дуже прикро, що все ось так вийшло.
Що можете мені порадити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!