У мені бореться дві людини. Перша — яка знає, що треба в житті людям прощати, а друга — яка ніяк не може пробачити та відпустити одній особі.
Я з чоловіком жили разом із моїми батьками, оскільки на своє житло накопичували гроші. Винаймати квартиру не хотіли, бо це дуже дорого й таким чином ніколи б не назбирали на власну. Синочок наш вже ходить до садочка й донедавна у нас було все добре. Ми собі жили та не жалілися.
Якщо вас зацікавила ця історія, тоді шукайте більше за посиланням https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Проте у мене ще є молодша сестра. Вона вийшла заміж за дуже заможного чоловіка, тому жила зовсім не так, як я. Тим мені завжди дорікала мама, мовляв, он яка Люба молодець, як сама собі гарно життя влаштувала, а я не змогла. Так само й сестра до мене ставилась як до якогось нижчого сорту, хоч її чоловік був нормальний, не показував з себе хтозна-кого.
От нещодавно моя сестричка раптово розлучилась зі своїм багатим чоловіком й нічого не пояснивши, повернулась у квартиру батьків, тобто до нас.
Ну і Бог з нею! Але що мене обурило це те, що вона не йшла працювати, мовляв, не створена для роботи, а батьки її у цьому підтримували. Мама навіть їй гроші потайки від мене давала. От як це розуміти?? Чому так несправедливо? Я маю працювати, накопичувати гроші, щоб щось собі елементарне придбати, а їй усе так просто діється, без зайвих зусиль.
Однак найбільшим потрясінням для мене було зовсім інше. Якось повертається з роботи мій Назар і заявляє мені:
– Я хочу розлучення, бо закохався в іншу жінку.
В той момент у мене ніби кров жилах застигла і я розучилась дихати… А потім він продовжує говорити:
– Це Люба. Ми щиро кохаємо один одного й вона чекає від мене дитину.
У повному розпачі я зібрала усі свої речі, забрала сина та пішла на орендоване житло. З такими людьми мені навіть в одному приміщенні гидко було знаходитись. Що мені далі робити я й гадки не мала, але точно знала, що не повернусь більше назад. Найжахливіше було ще те, що батьки повністю були на стороні Люби. Говорили, щоб я не ставала на заваді їх кохання.
Я й не ставала. Поїхала якомога далі від цього сорому — до Польщі. Зараз минуло вже майже два роки й моє життя почало налагоджуватись. Якось змогла пережити усе це й без жодної допомоги родичів.
Проте нещодавно я отримала телефонний дзвінок від мами. Мене це здивувало, адже за весь цей час це був перший виклик. Та вона дзвонила не запитати як у мене справи, просила допомогти сестрі грошима, оскільки в неї хворий малюк.
Я дуже зла на сестру, але хіба її дитина винна?? У мене не було багато грошей, адже утримую себе та сина у чужій країні сама, однак певні заощадження у мене були. Тож я звісно допомогла чим змогла. Через деякий час Люба сама телефонувала до мене:
– Сестричко, пробач мені… Я дуже погано вчинила. Тільки тепер багато чого зрозуміла… — говорила вона мені.
І я розумію, що пройшло вже досить часу, життя йде далі та треба вміти пробачати, однак тримає мене щось. Не можу відпустити й пробачити…
Підписатися на автора цієї історії можна за посиланням https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!