Хоча за своє життя я часто чула про зради чоловіків, таке траплялося і з родичами, і з подругами, але мені завжди здавалося, що це мене не стосується і взагалі таке ніколи зі мною не трапиться. Якою ж наївною я тоді була.
На шостому місяці вагітності я дізналася про те, що мій чоловік не просто мені зрадив, а й довгий час має роман на стороні. Після одруження я переїхала до нього, в його рідне місто, адже там він мав хорошу роботу. Весь свій час я присвячувала йому, намагалася навести лад у квартирі та піклувалася про свого чоловіка. Навіть подруг у мене майже не було. Коли я дізналася про те, що ця жінка присутня в житті мого чоловіка протягом усього нашого сімейного життя, я була шокована. Не могла припинити лити сльози, а пробачити тим більше.
Але тоді я хотіла зберегти сім’ю, щоб в малюка були і батько, і мати. Я вірила в те, що зможу його пробачити, забути та зібрати останні залишки нашого сімейного щастя, однак це було вище моїх сил. Мені було огидно засинати поруч з ним, а моя образа виливалася в постійні скандали. Так проходили місяці, а я знову щасливою так і не стала. 
На останньому місяці вагітності мені лікар прописав препарати, адже я себе стала погано почувати. Тоді поверталася додому з лікарні, а в гаманці залишилися копійки. Я телефоную чоловікові і прошу, щоб він мені скинув гроші на ліки, а він відповів : “У тебе є батьки, нехай вони тобі допомагають!”
Тоді я просто не розуміла, що відбувається і як мені вибратися з цього багна. Він настільки змінився, що я його просто не впізнавала. Він поводився так, ніби це я зраджувала йому весь цей час, а тепер ще грошей прошу у нього! Ми в одну мить стали настільки чужими і далекими один до одного, що навіть дитина не змогла врятувати нашу сім’ю. Я мала надію, що після народження малюка щось зміниться, але чоловік був абсолютно байдужим і до мене, і до дитини. Тоді я зібрала речі і поїхала жити до батьків в село.
Коли дитині виповнилося пів року чоловік отямився, став телефонувати, просити повернутися, але за цей час я зрозуміла, що не хочу бути з ним. Раніше я вважала, що пробачу зраду, лише аби він був поруч, але зараз знаю, що так я ніколи не буду щаслива. Батьки мене підтримували в цей період, а сили мені додавала донька.
Біль пройшов і бажання повернутися теж, я знову відчувала себе щасливою посеред тих, хто мене дійсно любить.
Цінуйте своїх близьких людей, адже кожен прожитий день поруч з ними, це справжнє щастя.
Чи правильно вчинила жінка, що покинула свого чоловіка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!