Я вже 20 років тримаю титул “найгірша невістка на цьому світі”. Так, любі жіночки, минуло стільки часу, а моя свекруха досі робить нерви та показує страшні цирки.
Адже я не виправдала її очікувань. Сирота, з родичів тільки старенька бабуся. Не мала великих статків, жила у невеличкому селі на Львівщині. Після 9 класу пішла вчитися у кулінарний коледж. І вже з 16 років працювала офіціанткою в кафе.
Пані Стефанія завжди дорікала, що я поганої породи. Адже її батьки якісь там заслужені художники, вона сама багата жіночка. Ну і хто зрадіє такій босячці, як я?
Однак, наш з Павлом шлюб ніщо та ніхто не зруйнує. Ми самотужки заробили на квартиру, машину, гідно виховали сина Тимофія. А їй не йметься, от вже грубо кажучи! Все я робила не так, на її думку. Погано витирала пилюку, не вміла нарізати овочі, не мала смаку на ремонт у квартирі.
І хоча наш син закінчив школу на золоту медаль, то пані Стефанія казала, що в нього все одно є мої погані гени. Ну як таке говорити про єдиного онука, то вже геть клепки нема в тій сивій голові!
Ми вже самі старалися не запрошувати пані Стефу у гості. Навіщо псувати собі настрій, слухати докори та безглузді звинувачення. Раз вона взагалі сказала, що у мене поганий знак зодіаку, тому я не пара синові. То вже я її хотіла до лікарів на огляд відвезти. Добре, що Павло швидко змінив тему.
Тішило, що моя покійна бабуся Мирослава добре прийняла Павла в родину. Ми старалися щовихідних приїздити до неї у Славське. Від Стрия годину їхати, тим паче, нам подобався відпочинок. Адже там гори, свіже повітря. За роки село так розбудували, поставили підйомники, нові ресторани та готелі. Словом, Славське стало курортним селищем і тут великий наплив туристів що влітку, що взимку.
На початку літа її не стало. Вона спокійно пішла до Бога на небеса. І я успадкувала її хату. Ми з чоловіком вирішили робити ремонт, добудували другий поверх та ще окрему літню кухню. Потім облаштували басейн та альтанку, докупили шезлонги. Місяць тому переїхали у гори, а синові залишили квартиру у Стрию. Він вже дорослий та відповідальний хлопець.
Наш будиночок ми здаємо в оренду. На літній кухні зробили міні-спальню, а у хаті живуть туристи. Мм за оце отримуємо чималі гроші.
І от за будиночок пронюхала свекруха. Почала до нас приїздить щосуботи, нахабно виганяла клієнтів з лежаків, хамила їм.
– Ви чого приїхали? У нас місця нема.
– А я була в лікарів. От аналізи невтішні, порадили відпочити.
– Так може вам у санаторій поїхати краще?
– Ні, я хочу у вас відпочити.
Пані Стефа поводилася тут наче справжня господиня. І нас з чоловіком це дістало. Раз я не витримала та вирішила з Павлом серйозно поговорити:
– Якщо вона бодай покаже носа з воріт – всі її речі полетять з гори.
– Ну я не можу так, вона ж моя мама.
– Ага, 20 років клювала мені мозок, а тут вже такою бідною та нещасною стала?
Але це ще не все. Пані Стефа вирішила продати свою квартиру і купити ділянку поблизу. А ми вже мамо допомогти їй з будівництвом. Що я, що чоловік категорично проти. Нема нам куди гроші дівати?
Павло, правда, бояться про це з мамою говорити. Бо вона промила йому мізки, що має слабке серце і не витримає розлуки. Але я вважаю, що це просто хитрий план свекрухи. Видно, їй настільки подобаєтесь наді мною знущатися, що вона ладна переїхати.
Як мені пояснити чоловікові, що його мама не повинна переїжджати до нас?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!