Моя донька рано вийшла заміж, але її сімейне життя не склалось. За чотири роки вони з чоловіком розлучились. І Оля прийшла до мене з донькою на руках. Я прийняла їх з онучкою.
Та ще за рік Оля сказала, що знову виходить заміж, але Настя – її донька має залишитись зі мною, бо новий чоловік Олі проти того, щоб вона забрала Настю із собою.
– Мамо, ти ж розумієш, що Настя має з тобою лишитись. Хоча б на перший час, а тоді я її заберу – говорила Оля.
Я погодилась, але забирати онуку донька і не думала.
Я тоді ще була молодша і дала онучці все, що потрібно. Любила, доглядала та виховувала її. Водила на різні гуртки та до репетиторів. Ходила на всі шкільні свята онуки.
Оля ні разу не навідала доньку. На випускному Насті її теж не було. Та й, коли онука заміж йшла, її мама знову не приїхала, бо чоловік не дозволив.
Я бачила, як Настя сумувала за мамою, та нічого вдіяти не могла, бо Олі було байдуже на свою ж дитину.
В той час як я виховувала доньку Олі, вона сама доглядала сина її нового чоловіка, а про власну дитину і не згадувала.
Настя вивчилась на лікаря та працювала у районній лікарні. Жили з чоловіком Матвієм у власній квартирі, яку їм подарували його батьки.
З початком війни Настя як медик стала на облік, а минулого року вирушила на фронт, як бойовий медик. Матвій був вдома.
Навіть, коли Настя отримала поранення, Оля не згадала про доньку.
Коли ж онука завагітніла та повернулась додому у декретну відпустку Оля таки прийшла навідати єдину доньку. Ми думали, що вона вирішила вибачитись та налагодити стосунки.
В родичів Оля дізналась, де Настя живе і завітала в гості. Прийшла з порожніми руками.
– Донечко, ти ж маму не проженеш? Сама скоро мамою будеш і повинна мене зрозуміти – говорила Оля. – Я поживу у тебе трохи.
Виявилось, Оля прийшла не з каяттям, а тому, що її чоловіка не стало, а його син прогнав мачуху геть.
Оля не збиралась допомагати Насті ні з хатніми справами, ні з вихованням майбутньої дитини. Вона просто все корисливо розрахувала.
– У Насті є чоловік, який гарно заробляє, вона сама теж мала гарну зарплатню, коли служила. Тож заощадження мають гарні. Окрема квартира, де й мені кімнату виділять. Я її мама, то тепер нехай мене доглядає – каже Оля.
– То ти просто з розрахунку до доньки прийшла, а не з вибаченнями? Ти її кинула і пішла, а тепер прийшла і права качаєш – не витримувала я.
– Я її народила. Вона зобов’язана мене доглянути.
Коли про ці плани Олі дізнався Матвій, то прогнав тещу геть. Настя не заперечувала.
– Якщо ти їй була непотрібна маленькою, то тепер вона не треба нам. Хоч би вибачилась, нахаба – говорив Матвій про свою тещу.
Я теж не стала захищати Олю. Не такою я виховувала доньку. Нехай тепер пожинає плоди, які сама посіяла.
Хто правий в цій ситуації, як ви вважаєте?