Наша мама – заробітчанка, виїхала ще у 2005 році в Італію. Жили ми тоді дуже і дуже бідно. Щоб ви розуміли всю суть ситуації – тато втік з коханкою геть, залишивши на маму 3 кредити. Вона тоді сама заробляла у лікарні копійки, а тут ще й треба чужі борги гасити.
Довелося продати наші золоті хрестики, сережки, навіть телевізор та мобільний телефон. Однак, відсотки за ті кредити росли, наче гриби після дощу. А тата ми ніяк не могли знайти. Хтось зі знайомих промовився, що він переїхав аж в Америку і там потрапив у в’язницю через пограбування банку.
Тому мамі довелося взагалі поїхати в Італію на заробітки. Бо вже до нас почали приходити кредитори та погрожували, що заберуть житло. Уявіть наш страх, от ми вночі спимо, і раптом хтось починає гамселити у двері та кричати, що зараз пожежу зробить.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Перші 3 роки мама не могла навіть приїхати в Україну на свята, бо важко працювала і майже всі гроші йшли на погашення кредиту. З нами жили бабуся та дідусь, вони піклувалися про нас.
Але погані роки минули. Мама познайомилася в Італії з новим чоловіком, вітчима звати Пауль. Ми з Аліною жартома називаємо його “Павлік”. До речі, у нас з вітчимом дуже хороші стосунки, часто приїздити до них на віллу в Неаполі.
Мама та вітчим купили нам по квартирі у гарних новобудовах, оплатили витрати на весілля та ще привезли багато смаколиків з Італії. На фуршеті були екзотичні фрукти та ягоди, дорогі вина різних сортів, солодощі, нарізки з сирів та м’яса. Гості аж об’їдалися з такого щастя.
До речі, мама вирішила все-таки залишитися в Неаполі з Паулем. Ну от що їй в Україні робити? У бабусі з дідусем спокійна пенсія, вітчим має прибутковий бізнес в Італії, матуся займається хатніми справами.
Коли почалася війна, то я одразу виїхала до мами з дітками та свекрухою. Однак, Аліна відмовилася тікати, казала, що та війна через декілька днів вже закінчиться та ми дарма панікуємо. Ну вона доросла людина, її ніхто за руки та ноги не тягнув закордон.
Але після того сестра дуже змінилася. Я не знаю, що їй у голові переклинило чи свекри так намовили. Але кожен раз, як мама до неї дзвонила у Скайп, то Аліна дорікала, що вона мене любить більше:
– От бачиш, ти спершу Христину почала рятувати, навіть спеціально до польського кордону їхала.
– Донечко, та що ти таке верзеш?
– Ага, і не соромно тобі? У тебе дві доньки, я нагадую!
Ми з дітками повернулися ще минулого року на Великдень з великою валізою гостинців, якраз на святковий стіл. Ще й порівно дали продукти Аліні. Однак, і того разу їй не догодили:
– Ну та, мені якісь дешеві консерви та сири. Бачу, ти часу дарма в автобусі не гаяла, все краще собі перебрала.
– Здуріла? Он, подивися у мій пакет, тут такі самі продукти, як і в тебе.
Після того між нами чорна кішка пробігла. Аліна постійно рахувала допомогу мами та нарікала, що вона постійно залишається осторонь. Вже навіть каже, що мама і її дітей не любить!
Я не звертала увагу на такі слова сестри. Перебіситься і забуде.
Але місяць тому в нас з чоловіком зламалася машина. Опель старесенький, ще 2004 року, ледь їхав з гаража і назад. Ми давно думали про купівлю нової машини, але грошей не вистачало, були витрати важливіші. Адже на зиму треба купити дітям черевички, собі якусь куртку, чоловікові також. Ну і заощадити гроші на свята.
20 грудня приїхала мама з Паулем. Вони знали про нашу машину і вирішили подарувати 4 тисячі євро:
– Ось, цього поки вистачить. Докладете ще свої заощадження та купите кращу машину.
Спершу я дуже раділа, дякувала мамі та вітчиму. Однак, наступного дня про ці гроші дізналася сестра. Господи, от саме через її скандал у нас геть зіпсувався святковий настрій:
– Молодець, сестричко, гарно тягнеш з мами гроші. Вона ж на заробітках, постійно працює, заробляє гроші на машину.
– Яка тобі різниця? Хіба мама тобі мало допомогла?
– Добре, що про тебе не забула. Ти знаєш, скільки зараз 4 тисячі євро буде в гривнях? Золоті статки!
Так ми сильно посварилися, що сестра не прийшла ні на Різдво, ні на Новий Рік. Мама вже декілька днів поспіль плаче, хоче першою піти миритися, але я не даю цього зробити.
– Я скоро їду, а з донечкою навіть нормально не попрощалася. Пауль також переживає.
– Мамо, ні ти, ні вітчим не винні. То в Аліни шарики за ролики в голові заїхали. Перебіситься та потім прийде ще пробачення просити.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!