Одна жіночка прогулювалась містом, коли побачила нещасного собаку. На вулиці йшов чималий дощ, люди ховались під парасолями, а пес сидів біля будинку і жалібно дивився на двері…
Так шкода їй стало тварину, що аж захотіла його забрати собі. Але подумала, що в нього тут, мабуть, і так є власники. Та й пішла додому.
Наступного дня йшов ще більший дощ, а жінка поверталась додому тією ж дорогою. Пес сидів на тому ж місці і аж підвивав. Такий жаль пробрав жінку, що вона собі пообіцяла: як повториться завтра ця ситуація – забере собаку собі.
Звісно, і через день пес сидів перед воротами.
Не витримала вже жінка такого знущання з бідолашної тварини та й почала гукати господарів дому.
– Ей, хто-небудь є тут? У вас собака мокне під воротами вже третій, а вам хоч би що! – крикнула жінка у двір.
– Чого ви кричите? – озвалась якась жіночка. – Я знаю, що він мокне.
– Як знаєте?! – здивувалась жінка. – І чого ж ви нічого не робите?
– Мого собаку звати Бім. У воротах ми спеціально вирізали для нього дверцята, бачите? Якщо він просто сидить і скиглить замість того, щоб штовхнути двері, значить його все влаштовує. Якби йому і правда заважав дощ, він би зайшов у двір і заховався від нього.
Отак воно й буває! Жаліємося ми на своє життя, сидимо, наче той собака під дощем… Але ж нічого не змінюємо! А чого? Бо для цього треба докладати якісь зусилля. Тому якщо ви нічого не робите, аби щось змінити – то не треба й жалітися, як воно у вас все погано.
Згодні з таким висновком?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!