Дитиною я була дуже відповідальною, гарно навчалась, музичну відвідувала, ніколи з подругами не ходила на танці. Та в десятому класі я щиро закохалась. Валентин закінчував школу, був цікавим, мріяв про власну компанію. Ми почали зустрічатись.
Я забула про заняття, постійно думала лише про коханого і шукала зустрічі. Мама лютувала, та я нікого не слухала. Валентин планував поїхати до Києва на навчання, а я мріяла, що за рік приєднаюсь до нього. Та коли до кінця навчального року залишився місяць, хлопець заявив, що пройшов відбір на навчання в США і неодмінно поїде. Я не могла вмовляти його залишитися і навіть не встигла повідомити, що вагітна.
В сльозах я прийшла до мами. Коли вона почула моє зізнання – розлютилась.
– Як так? Зовсім здоровий глузд втратила? Який сором! Ти не можеш після такого жити в нашому місті! Усі пліткуватимуть!
– Що ж мені робити?
– Поїдеш до своєї бабусі в Хмельницький. Сподіваюсь вона погодиться тебе прийняти.
Ображена на неньку, я збирала валізи. Звичайно, ми жили в маленькому місті та моя вагітність стала б сенсацією. Але чи можна через це так поводитись з донькою? Жодної підтримки чи розуміння.
На щастя, бабуся надзвичайно зраділа, що я їду. Вона обіцяла, що підтримуватиме мене, тішилась, що правнуку побачить. З мамою я майже не спілкувалась. Згодом народила чудову дівчинку і пішла на навчання. Бабуся радо сиділа з маленькою. Саме їй я завдячую за все, що маю.
З часом мені вдалось знайти роботу і вдало вийти заміж. Антон захоплювався мною, полюбив мою Оленку, наче рідну дитину. Згодом я народила йому ще й синочка. Та моєї мами в нашому житті не було. Я не могла пробачити їй той вчинок. Але якось мені зателефонували й повідомили, що ненька хворіє. Тоді я й наважилась на повернення в рідне місто.
Я приїхала на власній автівці, зупинилась заправитися і тут побачила його. Мого Валентина, в робочій формі працівника ЗС.
– Що ти тут робиш? А як же США?
– Яке там? За рік я повернувся, пробував вступити до Києва – не вдалось. Мої мрії не здійснились. А як твої?
– Я надзвичайно щаслива. Маю чудового чоловіка та дітей. Тож дякую тобі, що тоді зник з мого життя.
Він благав зустрітися згодом, та я відмовила. Прийшла до мами та вперше за багато років подивилась на неї без образи.
– Мамо, ти знаєш, лишень тепер я тебе пробачила!
Відтоді я часто приїжджаю в рідне місто. Привозила до неньки й онуків. Та знаю одне точно, я зі своїми дітьми так би нізащо не вчинила.
А ви б пробачили мамі такий вчинок?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!