На лавці сиділа дуже сумна жінка. Щось тривожило її настільки, що здавалося, вона ось-ось заплаче.
Це була Євгенія Іванівна із дому напроти. Сусідка одразу ж впізнала знайому, тому сіла поряд і вирішила дізнатися, що в тієї трапилося.
– Іванівно, що таке? Що сталося?
Подруга тільки зітхнула.
– Краще не питай.
– Як не питати, як ви сама не своя? Розказуйте.
– Та донька до мене переїжджає.
– То чого ви сумна така? Це ж навіть краще. Поміч буде.
– Та яка поміч з 3 маленькими дітьми? То вона скоріше за поміччю їде.
– А що так? Де її чоловік?
– А ось був і немає його. Розлучаються вони. У них скандал був минулого тижня. Ось і розходяться тепер. Яні немає де жити. Грошима теж не пахне, бо вона ніколи й не працювала. То ж подзвонила вчора і заявила, що приїде скоро.
Незабаром у домі Євгенії Іванівни і справді стало людно. Яна привезла трьох діток, а з ними гору речей. До слова, характер у доньки Євгенії ой який складний. Вся в батька.
Коли жінка береться дорікати доні, та їй одразу рота закриває:
– Яка робота? У мене часу немає. Чого я так з дітьми поводжуся? А ви в мої способи виховання не лізьте. я сама впораюся.
Мати тільки голову опустить. Діватися вже нікуди.
Насправді ж картина реальності дещо інша. Яна цілими днями просиджує в телефоні, виходить хіба що на кухню, щоб поїсти, чи до вбиральні бігає. Ось і вся її зайнятість. Дітьми та домом займається Євгенія Іванівна. Донька ж навіть не запитує, чи потрібна мамі допомога.
Перший рік пенсіонерка трималася. А потім їй хотілося втекти від того гамору, куди очі бачили. Але маленька пенсія, яка і так інша на внуків та дочку, не давала ніяких надій.
Усі заощадження, які Євгенія відкладала роками, зараз доводилося витягати зі схованок і віддавати на новий одяг дітям. Дійшли до того, що навіть продукти в магазині зараз доводиться брати в борг.
Жінка вже навіть не знає, куди їй сховатися від такого сорому. Як людям в очі дивитися? Зате Яну все влаштовує.
Якось сусідка перестріла збідовану матір.
– Ну як ви там? Що донька? Як внуки?
– Ой, як пророкувала, так воно і сталося. Нічого хорошого. Грошей навіть на хліб не вистачає. Зате Яна на роботу йти навіть не збирається. Ясна річ, я про сім’ю дбаю, то що їй до тих боргів. Вони ж мої, хоч і на онуків взяті. Вчора дізналася, що в місцевому садку є місце прибиральниці. Кажу доньці, щоб звернула увагу, а вона мені: «Я підлогу мити не буду!». Вона навіть у нашому домі прибрати за собою не може. Ой лихо! І за що мені це все?
Сусідка замислилась.
– Ну тоді вижени її з дому, якщо вона така розумна.
– І куди я її прожену? Зима надворі. Мені дітей жаль.
Згодом прибиральницею в садок влаштувалася сама Євгенія. Туди ж випросила місце двом молодшим онукам. Платять копійки, зате на продукти вистачає. Зрозуміло, що було б куди легше, якби Яна взялася допомагати матері. Але вона не поспішає.
Зараз у пенсіонерки сили вже не ті. От колись, після смерті чоловіка, дочку самотужки на ноги поставила. І освіту дала, і заміж видала. Але що з неї візьмеш, коли сама нічого робити не хоче?
На жаль, Яну вже не перевиховаєш.
Вона, до речі, знайшла собі нову компанію у селі. Вештається з Павлом та його друзями-гуляками. Зовсім про дітей не згадує. Часом навіть у дім матері своїх знайомих приводить.
Якось Євгенії здали нерви і вона вигнала їх усіх з дому. Заявила, що це її будинок, тому їм там не місце. Тоді Яна посварилася з матір’ю. Пішла з Павлом і зникла на декілька тижнів. Усе знову впало на плечі старенької.
– Я помітив, що ви старанно у нас працюєте, але вік у вас уже не той, щоб підлоги мити. Нелегко вам це дається,- мовив директор дитячого садку, перестрівши Євгенію в коридорі.
– Нелегко, але гроші заробляти треба. Он троє маленьких онуків.
Так жінка й розповіла керівникові про те, що відбувалося у її сім’ї: і про борги, і про невдячну доньку, і про онуків.
– Дивіться, у мене є будинок. Правда він в іншому селі. Трохи далеченько звідси. Та уже давно ніхто не живе. Та й мені він не потрібен, власний маю. Розумію вашу ситуацію, тому пропоную пожити там, доки ваша Яна за розум не візьметься. Думаю і вам, і дітям там буде легше.
Євгенія довго не думала – погодилася.
“Ти вже не маленька, у тебе троє дітей, тому сама з усім впораєшся. А мені потрібно трохи відпочити” – жінка залишила Яні одну-єдину записку на столі. Більше нічого пояснювати не збиралася.
Донька, звичайно ж, оторопіла від такої новини. Кинулася шукати маму, але й гадки не мала, що та вже і іншому селі.
Пів року Євгенія жила тільки для себе.
За цей час Яна і справді зрозуміла, що тепер слід брати відповідальність на себе. Вона облаштувала дім, знайшла нову роботу, покинула Павла з його компанією і почала доглядати за дітьми.
Ось так Євгенії вдалося перевиховати власну доньку у такому зрілому віці. А кажуть, що це неможливо.
Коли старенька повернулася додому, то власним очам не повірила. Навіть не сподівалася, що так все складеться. Але дім і справді був прибраним, діти – доглянутими, їжа в холодильнику, навіть половину боргів продати вдалося.
– Щось я вас давненько не бачила,- привіталася сусідка з Євгенією.- Як життя?
– Ой, ну тепер сідайте – мені є чим похвалитися,- засміялася жінка.
А ви вірите, що Яна могла так змінитися за пів року?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!