– Оце і правда ти колись була такою молодою і гарною? – запитала мене онучка, роздивляючись старе фото.
– Еге, було діло! – розсміялася я. – А ще в мене колись були свої зуби і величезна щира посмішка!
– І що, були в тебе теж кавалери, як у мене Дімка?
– Ой, було їх у мене так багато, як оце зараз мух на вулиці! І всім я подобалась, всі старались моє серце підкорити. Ото були чоловіки!
– А мама казала, що дідусь тебе колись кинув. Як таке може бути, якщо ти гарна така була? Хіба ж ти йому не подобалась?
– Подобалась, доню. І я його любила, і він мене… Але ж таке життя доросле складне, розумієш. Є люди, які створені один для одного Богом. На небі було вирішено, що вони мусять в цьому житті бути разом. І ніщо на це вплинути не може: ні моя врода, ні гроші, ні найкращі у світі обіцянки. І твій дідусь знайшов таку жінку, тому й пішов від мене. Їх доля пов’язує невидимою ниточкою, яка іде від серця до серця. Як би вони не опиралися, а все одно, рано чи пізно, зведе їх життя в пару.
– А звідки ти все це знаєш? Хіба і в тебе була людина з ниточкою?
– Може й була, онучко. Але ж знайти її так складно, що щастить не кожному. Може, не настав ще мій час.
А ви вірите в долю?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!