Бабця Ганна сиділа на лавочці біля старенького будинку, в якому прожила все своє життя. Тільки тепер він належав чужим людям, а вона з ними жила з їхнього дозволу. Як дійшло до цього, не розуміла Анна. Начебто прожила праведне життя, нікому зла не бажала, єдиного сина виховала. Тільки син виявився не таким, яким вона його виховувала …
Сиділа бабця і згадувала, розкладала своє життя на окремі частини, а по щоках текли гіркі сльози …
Почалися спогади з моменту весілля зі своїм коханим Іваном. Через рік народився у них синочок Павло. Пізніше ще народилася двійня – хлопчик і дівчинка. Але дітки були слабкими, і тижня не прожили. А незабаром і Іван помер від апендициту – не розпізнали лікарі вчасно причину нападу, почався перитоніт, а там вже пізно було …
Довго горювала Анна за чоловіком, але сльозами горю не допоможеш, життя тривало. Тільки більше заміж не вийшла, хоча були залицяльники. Боялася Анна, що її Павлику з вітчимом важко буде, тому повністю присвятила себе турботі і вихованню сина.
А син виріс і вибрав свою дорогу – якомога далі від матері, в місті. Там отримав професію, там же одружився і став жити далі. А баба Ганна залишилася одна у своєму невеликому будиночку, який ще Іван побудував, як тільки одружилися. Так і дожила в ньому до глибокої старості.
Павло іноді відвідував свою стареньку матір – дров наколе, води принесе, ще чимось допоможе. Але з кожним роком Ганні все важче і важче було вести одній господарство. Тримала тільки козу і курей, та й за ними треба було ходити.
Одного разу Павло приїхав з незнайомим чоловіком.
– Привіт, мати, – привітався син.
– Привіт, Павлику.
– Це приятель мій – Євген, познайомтеся, – продовжував син. – Будиночок хоче твій подивитися для покупки. А тобі досить тут одній жити, поїдеш до мене в місто.
Баба Ганна від несподіванки сіла там, де стояла.
– Не переживай, мамо. Дружина моя не проти. Ми там про тебе подбаємо, будеш ситою, в теплі і з онуками допоможеш. Вони вже чекають на тебе, все питають, коли баба Ганна до нас приїде.
Вийшло, що за Анну все вирішили. Що їй робити, старій? Господарювати сама вже не може, так хоч за онуками догляне.
***
Ось так і продали будинок баби Ганни – швидко і без клопоту.
Перед від’їздом довго старенька прощалася з будинком. Оглянула кожен його куточок, який навіював спогади про минуле. Коли вийшла в город, за хлів, зустріла її повна тиша, від чого ще сильніше стислося серце. Зовсім недавно там мукала корова, хрюкали свині, мекала коза і бігали кури. Тепер там була порожнеча.
Повертаючись з городу, взяла жменю землі, на якій працювала і вдень, і вночі.
Важко бабі Ганні було прощатися з рідними місцями, селом, де народилася і прожила все своє життя. Сусіди все плакали, коли прощалися з Ганною, обіцяли молитися за її благополучне життя на новому місці.
Останній раз глянула вона на будинок і пішла до машини сина. Що поробиш? Така вона, гірка старість …
Спочатку жити у сина було добре. Справ особливих не було – в квартирі ні печі, ні худоби, все автоматизовано і під боком. Гралася баба Ганна з онуками, дивилася телевізор.
Незабаром на гроші від проданого будинку син купив автомобіль. Баба Ганна спробувала йому заперечити, що негоже так скоро розкидатися коштами, але син перервав її на півслові, давши зрозуміти, що для неї ця тема закрита – нічого їй, старій, гроші рахувати, живе в теплій квартирі на всьому готовому і цього повинно бути достатньо!
Відтоді баба Ганна цю тему не піднімала, тільки образа на різкі слова сина закралася десь в глибині душі. Ще вона помітила, що з покупкою автомобіля ставлення сина з невісткою до неї тут же змінилося, і внуки стали не такими слухняними і привітними, якими були.
Рідня перестала помічати бабусю. Їм не було до неї жодного діла – поїла вона чи ні, виспалася як слід чи ні, чи не болить щось, чи не потрібно чогось …
А далі було тільки гірше: мало того, що за стіл могли не покликати, вже і не розмовляли з нею. Могли грубо відповісти або взагалі накричати: не те сказала, не там встала …
Важко стало Ганні. Знала б, що незабаром стане нікому не потрібна, ні за що не погодилася б на продаж будинку і від’їзд. Краще померти від холоду і голоду у власному будинку, ніж ось так жити пліч-о-пліч з рідним єдиним сином у його розкоші і бути йому гірше чужої людини.
За хатиною своєю Ганна горювала кожен день. Якби можна було повернутися, без роздумів б поїхала назад у село. Але будинок проданий, живуть там чужі люди.
Одного разу не витримала вона і сказала синові:
– Не думала я, Павлуша, що така гірка у мене буде старість і життя в твоєму домі. Виходить, тобі гроші були важливіше і потрібніше, ніж рідна мати. Йду я від тебе, від усіх вас …
Син опустив очі і нічого не відповів, тільки коли Анна, зібравши скупу cумку, переступала за поріг квартири, в спину їй кинув:
– Як находишся, мати, по світу, можеш прийти назад.
Анна мовчки зачинила двері і вже на сходовому майданчику дала волю сльозам. Їй стало дуже боляче, що син навіть не намагався зупинити її, обійняти і втішити, що тільки такі образливі слова знайшов для неї, щоб скоріше випровадити.
***
Більше доби баба Ганна добиралася до рідного села. Ночувала на вокзалі, їхала на попутках. Весь час очі були мокрими від сліз. Заспокоїлася тільки тоді, коли побачила свій рідний дім. Нові мешканці його підлатали, пофарбували і виглядав він майже таким же, коли вона в’їхала в нього жити зі своїм Іванком.
Те, що будинок тепер не її, баба Ганна не думала. Тихенько прокралася на горище свинячого хліва і вирішила жити там. Головне – в рідних стінах.
Єдине, боялася, що господарі дізнаються і виженуть її, як це зробив рідний син. Тоді їй дійсно не буде куди йти. Хіба земля під нею розсунеться, і вона кинеться туди.
Недовго Анна ховалася в хліві. Вранці наступного дня сам господар поніс корм для свиней. Висипав їжу, підняв очі і каже:
– Злазьте, бабуся Ганна, поговорити нам треба.
Старенька не очікувала, що її так швидко виявлять і не знала, що робити. У будь-якому випадку, треба поговорити з господарями – буде, що буде! На все воля Божа.
Те, що почула вона від нового господаря будинку, ніяк не очікувала:
– Баба Аня, – звернувся спокійним і добрим голосом Євген, з яким познайомив її колись син Павло.
– Ми з дружиною знаємо все про вашу долю. Ваш син подзвонив і попередив, що ви можете з’явитися тут. Так само знаємо, що ви не прижилися в його родині.
Подумавши, пропонуємо вам жити з нами, раз вам не знайшлося місця в будинку рідного сина. А в сараї зі свинями жити негоже. Тим більше, що по совісті – це ваш будинок. Ви з чоловіком його побудували, зберегли, доглядали протягом багатьох десятків років. Вже куточок для істинної господині завжди знайдеться!
Ви зараз зігрійтеся, вмийтеся, а потім нагодуємо вас. У дружини відмінний борщ виходить!
Ніяк баба Ганна не очікувала такого розвитку подій. Знову вона розплакалася, тільки сльозами вдячності до нових господарів будинку. Виходить, зовсім чужі люди проявили більше жалості і співчуття, ніж єдиний рідний син.
Переступивши поріг будинку, баба Ганна ледве трималася на ногах. Тут все пахло її життям. Вона розуміла, що через власного сина в рідному домі стала безпритульною. Серце старої матері плакало, а губи молили Бога про помилування Павла …
Напишіть нам в коментарях у Facebook!