Свого чоловіка я поховала ще 20 років тому, з рідних залишився синочок Павлик. Я піклувалася про сина, давала йому все найкраще. Рік відкладала зарплату, брала додаткові зміни на роботі, аби мати надбавку. Зате влітку ми їхали на 2 тижні в Одесу на море, взимку відпочивали ще в Буковелі.
Коли син закінчив 11 клас, то переїхав до Києва. Так йому сподобалося місто, що вирішив там залишитися. Я розуміла, що син ніяк самотужки не зможе упити там квартиру, тому подалася на заробітки.
У Барселоні я працювала покоївкою. Місто велике, поруч є пляж, відповідно, туристів було багатенно. Я прибирала у номерах, мила туалети та ванні кабінки, приносила їжу та забирала брудний одяг.
Гроші я сама складала, синові до Києва висилала пакунки з продуктами та одягом. За 4 роки важкої праці зуміла назбирати гроші та купила Павлові на Дарниці квартиру. Це не новобудова, а стара хрущівка на 2 кімнати. Але ми провели капітальний ремонт, все перепланували та завезли гарні меблі.
Тоді син зустрічався з Оленою та зробив їй пропозицію. Я щиро раділа за молодят, але ніяк не вдавалося познайомитися з майбутньою невісткою. Зустрілися тільки на новосілля.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Але Олена дуже холодно до мене ставилася, відчувалася якась неприязнь:
– Знаєте, ну це ж ваш єдиний син. Могли б кращий район вибрати.
– Ну, на що гроші мала – те і купила. Ви вже тут обживетеся.
Після заробітків я повернулася до села. Було сумно без сина, тому почала заводити помалу господарку. Купила двох корівок, курей, качок, гусей. Влітку весь час на полі проводила, вирощувала помідори, огірки.
Того добра в мене було багато і часто сусіди купували яєчка, сметану, молоко, яйця. Щосуботи я їздила на базар торгувати. Так, як я живу сама, то тих грошей мені з головою вистачало. Ще й могла відкласти на чорний день.
Звісно, синові до Києва часто передавала маршруткою картоплю молоду, капусту на борщ, бурячки, ягоди та молочку. То домашнє, моїми руками вирощено.
Однак, і тут невістці не догодила:
– Ви мені більше багнюки з села передати, а не картоплі, вся підлога брудна. А яйця потовкла, довелося викидати.
– Ну я так? Я обережно все замотала, аби не побилося.
– Не знаю. І нащо ви мені стільки передаєте? У нас через дорогу є магазин, я всі продукти там купую.
Минулої суботи поїхала до Києва, хотіла сина провідати з невісточкою. Взяла свіженьке м’ясо, домашні яйця, сир, ще консервації набрала. Скоро буде Різдво, люди почнуть продукти купувати. А в супермаркетах все дуже дорого.
На квартирі була тільки невістка. Син кудись поїхав у відрядження:
– От вам дивися, це можна потім запекти, буде смачно. Яєчка на пляцок. А он капуста, голубці накрутиш.
– Дякую, але нам того не треба.
– Чому? Чим ви гостей будете частувати на Різдво.
– Ми поїдемо до моєї мами до Львова, вона нас давно запросила.
– А я? Що, сама сидітиму в хаті?
– Ну запросіть сусідів чи що. Ми ще минулого місяця сказали, що приїдемо до моїх у гості.
Я аж плакати хотіла, коли це почула. Навіть не дочекалася сина, поїхала в село.
Ну за що мені така кара Божа? За що заслужила такі гріхи? Чому невістка мене так не любить? І син чудово знав, що я за Різдво їх чекаю. От доведеться мені свята провести на одинці..
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!