Цьогоріч рідні мене остаточно розчарували. В мене троє дітей, а та я мусила їх залишити, адже з чоловіка мого жодної користі не було, він місяцями сидів без роботи й зарплати, і зовсім не переймався через це. А тоді ще почав ходити грати на автоматах. Програвав кожну копійку, котру я приносила в дім. Навіть коли дітям не було, що їсти.
Я відвезла дітей в село до своїх батьків, а сама вирушила до подруги до Іспанії. Там швидко знайшла роботу і почала висилати гроші додому. Поступово мені вдалося заробити на освіту синів та доньки, а згодом – купити їм по квартирі. Діти роз’їхалися і залишили моїх стареньких батьків. Мама мені дзвонила і скаржилася:
– Я так хворію, а онуки навіть не думають хоч десь-колись приїхати допомогти! Вони взагалі нас не цінують.
– Та ні, це не так, певно просто часу бракує.
Я тоді зрозуміла, що настав час віддячити батькам. Вирішила повернутися і жити з ними. Що ж я за людина, як доглядаю чужих стареньких, а моїм нікому допомогти. Тож я повернулась. Я робила в батьківській хаті ремонт, облаштувала вбиральню, душ.
Тато вже тоді дуже хворів. Я доглядала його до останнього дня. А тоді й мама з горя занедужала. Було дуже важко. Великі гроші йшли на лікування. Часом мені вкрай була потрібна допомога дітей. Та вони увесь час знаходили виправдання, навіть коли я просила сина в діагностичний підвезти – відмовлявся.
– Мамо, в мене вагітна дружина. Я не маю коли цим займатися.
– Але ж бабуся вас виростила!
Я самотужки з усім справлялася. А рік тому мами не стало. Хоча відтоді мені й легше, та дуже сумно й самотньо. Я розумію, що в такі страшні часи дітям моїм не просто. Тому часом їм підкидаю гроші, ще трохи заощаджень залишилося. А тиждень тому в мене був ювілей – 70 років. Ніяких святкувань, звичайно, я не влаштовувала. Та все ж думала, що молодь приїде мене привітати. Цілий день чекала, та ніхто мені навіть не подзвонив. Пізно на вечір зателефонувала донька.
– Ви що забули?
– Та ні, мамо, просто стільки справ, нічого не встигаю.
– Євро мої ви берете охоче, а квіточку принести нікому.
Згодом дзвонили ще сини, та я не хотіла з ними говорити. Поскаржилася подрузі, вона каже, щоб я здала хату в оренду, а сама їхала назад до Іспанії.
– Лиш тепер більше ні копійки дітям не висилай. Роботу знайди просту і живи у своє задоволення.
Може й правда слід так зробити. Бо вдома я однаково рідних не бачу, а там гарний клімат, чимало розваг для літніх людей. То як мені вчинити?
Вибачте. Даних поки немає.