Їду в поїзді, чую – хтось по сумках моїх шастає. То я і кинув капцем туди, звідки шум ішов! Глянув вниз, а там сусідка яйця мої доїдає…

Багато років я живу один: дружина померла від важкої хвороби, а єдина донечка переїхала жити до Тернополя. Там вона собі і чоловіка знайшла хорошого, і внука мені народила… 

Давно вже й у гості Марина кликала, та все ніяк я часу не знаходив. А як сказали на роботі, що треба комусь терміново відпустку взяти — зголосився та й поїхав рідню провідати. 

Дорога довга, то я собі з дому і обід, і вечерю наготував. Буженинку спік, картоплі молодої зварив, пару яєць, огірків нарізав… Словом, щоб на голодний шлунок не їхати.

Останнє місце в купе вихопив! От тільки сусідів моїх довгенько не було…

На половині дороги підсіла до мене дівчина років 20. Глянеш на неї — хай Бог милує! Губи аж до носа дістають, такі величезні, сукня та не прикриває геть нічого… Що за мода така зараз? Груди вивалити, живіт оголити, ноги показати… У моїй молодості такого не було, звісно.

Та ще й манери в неї відповідні! Кілька годин по телефону лепетала до когось. Жалілась, як їй тут усе смердить і заважає. Та й про мене розповісти не забула. Мовляв, із селюком якимсь їхати довелось.

Дістав я свій пакет з обідом, та й думаю собі: “А що ж ти вся така із себе квиток дорожчий не взяла? Що ж ти забула серед звичайних смертних?”

Мій обід сусідка явно не оцінила.

Пошепки

– Фу, хоч би про людей подумав, чого я маю цей сморід нюхати? – демонстративно промовила вона і вийшла з купе. 

– Хоч поїм нормально, — мовив я сам до себе і взявся за буженину.

Після хорошої трапези прийнято добре поспати. А хто я такий, щоб традиціям зраджувати?

Тільки засинати почав, як чую — щось шарудить. Ну все, думаю, зараз у мене останні гроші і свиснуть! Та й кинув спросоння газетою туди, звідки звук ішов.

– Ви що, не сповна розуму?! – почув я у відповідь. 

Глянув, а там ця дама 20-річна стоїть з моєю бужениною в зубах! 

– Вибачте, — мовила вона винувато. – Мені грошей на обід не вистачило, а воно у вас усе таке смачне… Я потім вам заплачу, чесне слово!

Глянув я на неї, витяг все, що припас на сніданок. Така задоволена ця дівчина стала… От одне мені тільки цікаво: для чого молоді зараз так багато понтів, якщо ми всі з одного тіста ліплені?!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!