Моя мама виїхала в Порто (Португалія) ще у 2013 році. Після Майдану її звільнили з заводу, бо працювали на якогось російського олігарха. Однак, вона мала запасний план – заробітки. Швиденько зробила документи, склала валізу та поїхала геть.
– Ой, сонечка мої найдорожчі, так не хочу їхати. Але треба гроші заробляти, вам на гарну долю, – плакала мама на вокзалі.
Я тоді навчався на 1 курсі університету у Львові, а брат після 9 поступив до нашого місцевого ПТУ. Не боявся залишати його самого, коли їхав на навчання, адже з Артемом ще жила наша покійна бабуся Михайлина. Ну але на вихідних, само собою, я приїздив до рідних.
Спершу мама висилала гроші однаково, по 100 євро кожному на місяць. Я їх заощаджував, купував тільки щось необхідне в гуртожитку. А ось брат міг за тиждень їх “просадити”. Ходив з друзями в якісь клуби, бари, вечірки. І за 6 днів залишалося пару євро.
Однак, потім мамі щось наче переклинило. У 2017 я зробив пропозицію Світлані та почав готуватися до весілля. Дещо вже мав з відкладених заощаджень, але все одно пару тисяч не вистачало.
– Мамо, будь ласка, даси нам на весілля 3 тисячі? Якщо треба – то все віддам.
– Синку, а чим я буду Артему за університет платити?
Довелося нам брати кредит на ресторан, потім ще довго віддавали. Та і почали помалу задумуватися про власне житло у Львові. Ціни тут дуже і дуже великі, у столиці, напевно, дешевше. Ми вже приблизно розрахували бюджет, обрали ремонт та почали відкладати.
Але в той час братик вирішив, що мама – найкраща дійна корова. Просив гроші на все, чого душа забажає. То новий ноутбук для навчання, телефон, одяг, продукти. Коли мама передавала з Порту гостинці, то нам перепадали тільки нещасні консерви, якісь оливки та пачка макаронів.
Я чесно намагався до мами достукатися:
– Артему вже треба взятися за голову! А він з тебе гроші тягне.
– Бо я його мама і повинна допомогти. Ти вже дорослий та самостійний. Чого взагалі мої гроші рахуєш?
Ну тоді я зрозумів, що від мами не можна нічого доброго очікувати. Вона Артемові оплатила автошколу, дала гроші на першу машину. Слава Богу, то був якийсь ланос старий, а не новесенька іномарка з салону за десятки тисяч доларів.
Навіть коли у мене вже народився син, то мама не зважала на онука. Артем досі у неї був на першому місці.
Ми з жінкою так і не змогли придбати своє житло, адже дитина забирала багато витрат. Це ж треба купити підгузки, коляску, ванночку, суміші. Тому от досі живемо на орендованій квартирі.
Тому я знову вирішив звернутися до мами за допомогою. Все-таки, час і мені гроші висилати, я не чужа людина. Вона якраз приїхала до України на тиждень, привезла гостинці.
– Мамо, я хочу з тобою серйозно поговорити. Ти постійно всі євро давала тільки Артему, а нам ні копійки…
– Сину, я зараз не можу гроші на квартиру дати.
– Чому це? Мамо, ну якщо не заради мене, то заради нашого сина, твого онука!
– Спершу я куплю Артемові квартиру та заплачу за весілля. А вже потім вам поможу, якщо будуть гроші.
– Яке ще весілля?
– Ну а ти не чув? Анька вагітна, скоро в родині буде поповнення.
Тоді зрозумів, що мене, як сина, для мами не існує. Вона не любить ні мою жінку, ні мого сина. І готова весь світ покласти до ніг Артема.
– Знаєш, мамо, рано чи пізно Артем витурить тебе з квартири. Будеш на вокзалі побиратися з безхатьками? Повір, ти для мене тепер ніхто. Тобі ще цей вчинок повернеться, от побачиш!
У мене вже зникло бажання взагалі бачитися що з мамою, що з братом. От враження, що я сирота.
Не хочу бачитися ні з братом, ні з нею.
Просто не розумію одного – чому деякі батьки роблять таку велику різницю між дітьми? Хіба не можна любити нас однаково?
Що б Ви порадили нашому читачеві у такій складній ситуації?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!