Я ще у 2017 році поїхала в Прагу на заробітки. Адже в Україні мене так легко “поперли” з роботи, а нового ніц не могла знайти. А в Празі працювала моя родичка, казала, аби я їхала до неї.
Ну я без жодних сумнівів зібрала речі, документи і поїхала геть. Вдома залишилися дві доньки – Юлія та Ірина. І от я сказала дітям одразу, що на мене не розраховують. Якщо хочуть гроші, то нехай також збирають валізи та їдуть на заробітки.
Тоді Юля вже вийшла заміж та жила з чоловіком у його двокімнатній квартирі. Микола ще давним-давно сам купив житло. Ну, звісно, свати йому також допомогли. А молодша Іра залишилася у нашій квартирі. Ніхто нікого на вулицю не виганяв.
І от я 6 років працювала у Празі. Час від часу могла висилати дітям якісь продукти, одяг, подарунки. Могла раз на місяць надіслати їм по 100 доларів, аби просто мали на що жити. Але переважно, всю зарплату відкладала собі на квартиру.
Я вам так скажу, робота закордоном – то важка праця. Може комусь і пощастило знайти гарних роботодавців чи мали нормальний графік. Але я мала прокидатися о 5 ранку, аби доїхати на завод автобусом. Працювала у холодному цеху, фасувала м’ясо. Навіть влітку одягала теплі рукавички та безрукавку, аби не змерхнути чи не простудити нирки.
Мала би до 2021 року відкласти гроші. Але у Юлії народилася дитина, я висилала їм пару доларів. Аби купили коляску, ванночку, одяг, продукти додому.
А потім вже війна почалася, ціни на нерухомість піднялися. Ще й до того, багато біженців, велика конкуренція в роботі. Мені знайшли заміну на заводі, але я швидко знайшла іншого роботодавця. Прибирала у готелях та ресторанах.
І тільки тиждень тому я нарешті назбирала омріяну суму та приїхала додому. Знайшла гарну квартиру, 2 кімнати, спальний район. Як такого капітального ремонту робити не треба, просто купити нове ліжко та меблі, але загалом жити можна.
З вокзалу мене зустріла молодша Ірина, потім додому ще прийшла Юля. Я привезла смаколики, дістала смачне шампанське. Однак, замість того, аби спокійно посидіти за столом, доньки влаштували справжній допит щодо грошей:
– Ну і скільки ти заробила? Куди їх витратиш?
– Куди? Так на квартиру. Завтра вже завдаток принесу і документи оформлю.
– Мамо, а ми? Ти про нас забула?
– А що вам треба?
– Мамо, взагалі-то ми хотіли з чоловіком зробити ремонт. А ще в нас кредит за машину висить. Я ще в декреті!
– А якщо мені хлопець зробить пропозицію, то що, весілля не буде? Не допоможеш рідній дитині?
Вони так напали на мене з докорами, що не знала, куди тікати, чесно. Тільки говорили про гроші. То треба, то треба, ще щось треба.
Ось так посварилися. Нуль розуміння від рідних дітей. Як тільки гроші з’явилися – то вже все, згадали про маму і про свої забаганки.
Я не розумію одного – за що така кара? Це якесь прокляття заробітчанок чи як? Невже діти мене не жаліли, а тільки чекали, аби я гроші привезла?
На Вашу думку, чому в родині склалася така ситуація?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!