Не думала, що писатиму сюди, шукаючи поради, але я її дуже потребую. Справа ось в чому.
З чоловіком ми одружені відносно не довго – 4 роки, маємо дворічного сина, а я розмірковую про розлучення. Сімейне життя виявилось не таким, як я думала.
Ще перед весіллям ми з Олегом домовились, що житимемо окремо від батьків, та сталось так, що і досі живемо з його мамою. Хатні обов’язки мали ділитись на двох, але теж ні. Він іноді щось приготує, а помити посуд чи прибрати, то щось із області фантастики.
Найобразливіше те, що, коли виникає якась проблема і її потрібно обговорити та вирішити, Олег просто у всьому звинувачує мене, а тоді йде. Він вважає, що проблема має вирішитись сама собою.
На сина особливо уваги не звертає, лише, коли ми посварились чи вип’є з друзями.
У нього на першому місці він та його риболовля.
Я ж постійно вдома з дитиною, на мені всі хатня робота, плюс до того я знайшла підробіток в інтернеті.
Не раз намагалась поговорити стосовно цього.
– Мені важко, допоможи – кажу.
А Олег просто мовчки втікає зранку на рибу та сидить там до вечора, а я все роблю вдома сама. Ще може сваритись:
– Чому їсти не приготувала? Що то за жінка?
Він на роботі втомлюється, я вдома ні – це його позиція. Дуже боїться образити свою маму, на мої ж почуття не особливо зважає.
Були випадки, що, коли я хворіла, він просто йшов з дому – до друзів чи на риболовлю. Я залишалась з дитиною, хоч і погано себе почувала. Коли ж кажу, що мене це ображає, що немає підтримки і допомоги, то чую у відповідь:
– Добре, що я такий поганий.
Мені це страшенно набридло. Мама моя каже, що для сина треба обоє батьків і проти нашого розлучення. Зі свекрухою про такі речі я не говорю.
Я вже не можу все на собі тягти й терпіти таке ставлення. Мені лише 27 років і все життя попереду. Я жінка не дурна і раду собі дам та й дитину виховаю.
Порадьте, як вчинити і що зробити? Бо я стою на роздоріжжі.
Вибачте. Даних поки немає.