З Дмитром я розлучилась ще шість років тому. Жити з ним було вкрай важко. Здебільшого через його маму. Хоча й він не без гріха. Жили тоді ми у його батьків. Так от він увесь час гуляв, мав чимало коханок, а вона його виправдовувала. Ще й мене звинувачувала:
– Ти сама винна. Подивись на себе. Після пологів маєш жахливий вигляд. Так не можна. Він молодий. Хоче, аби поруч була спокуслива дружина, а не тітка якась.
Як гірко від цих слів – ви не уявляєте. Пологи важкими були, я кілька місяців відходила. Та ані чоловік, ані свекруха не хотіли цього розуміти. Зараз сама не знаю, чому так довго терпіла. Скоріш за все – думала, що й справді не варта кращого ставлення.
Після чергової чоловікової зради я все ж пішла. Поїхала жити до своєї бабусі. І це був мій найкращий вчинок. Та й тут на іншому кінці міста спасу мені не було. Мій колишній поїхав зі своєю коханкою в інше місто. А свекруха вирішила, що має право мало не щодня до мене приїжджати.
– Я хочу онука бачити, повне право маю.
Я не сперечалась. Та якби ж вона нормально поводилась. Всюди лізла, перевіряла, що і як в мене вдома влаштовано. А коли не стало бабусі – взагалі здивувала.
– Що тепер ти будеш сюди чоловіків водити. Не смій! Мій онук цієї розпусти не має бачити! В нього батько є.
– А де ж його батько? Взагалі не з’являється.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Роки минали. Згодом я почала зустрічатися з прекрасним чоловіком, вчителем музики. Валерій дуже гарно до мене ставився і синочка мого любив. Натомість колишній приїжджав лише раз на рік, на день народження сина. А кілька місяців тому свекруха сказала, що його мобілізували.
Та цієї неділі сталося те, чого я ніяк не очікувала. Свекруха прийшла просто зранку. Валерій в мене залишався на ніч. І тут вона на весь під’їзд почала кричати.
– Мій син на війні, а ти тут коханців водиш! Що ти за людина? Як так можна. Я онука заберу в тебе!
Люди з квартир повиходили через ці крики. Як соромно мені було. Ледве виштовхала з квартири цю навіжену. Не знаю, як із нею взагалі тепер спілкуватись. Вона хоче, аби я покинула Валерія і чекала її сина з війни. Бо начеб-то він все переосмислив і хоче з нами жити.
Та мені це не потрібно вже!
Скажіть, що мені робити? Як спілкуватися з рідними колишнього?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!