Після першого тижня навчання нас чекала серйозна розмова з класним керівником. Бо зазвичай навчальний рік починався з розв’язання організаційних питань і зборів батьківського комітету. І після красивого вступного слова Любов Петрівна нагадувала нам про шкільні потреби. Коли раніше мова йшла за штори або інтерактивну дошку, бо крейдою користуватись стало незручно, то цьогоріч заговорили про генератор.
– Дорогі батьки, ви знаєте, що світло вимикають дедалі частіше, – сказала пані Люба. – Отож, потреба в генераторі зараз дуже на часі. Нашій школі також виділили генератор, але він малої потужності. Школа у нас дуже велика, тож потребуємо додаткового генератора уже за батьківські кошти.
Слухала я і думала: без другого можна обійтись. Як буде повний блекаут, то й так будемо сидіти вдома. То для чого такі витрати? А крім того, генератор створює багато шуму.
– Ми за те, щоб наші діти навчалися у чистому середовищі. А генератор забруднює повітря!
– Генераторами має забезпечувати місцева влада! Ми не винні, що вам виділили генератор малої потужності. Ми й так працюємо, платимо податки, то чому маємо ще скидатися на генератор?
– А чому батьки не можуть допомогти школі? – продовжила Любов Петрівна. – Адже ваші діти тут навчаються. Ми хотіли якнайкраще. Якщо кожен клас долучиться, така покупка обійдеться нам недорого. З кожного по 500 грн.
Тут в класі почалися суперечки, чи дійсно вартує купляти для школи цей генератор:
– Вже краще та дистанційка, – казали одні.
– Я вже готова здати, бо я за очне навчання, – сказала голова батьківського комітету.
– Я теж за очне навчання, але чому я маю на це здавати гроші?
– Батьки мають підтримувати школу, – знову заговорила Люба Петрівна. – І якщо є потреба в генераторі, то його слід купити.
– За наші гроші?
У класі почався сильний скандал, бо більшість була проти того, щоб у батьків збирали гроші на генератори. А як у ваших навчальних закладах? Теж скидаєтесь на генератори?