Чоловіка не стало, коли мої діти ще ходили в садок, тому на ноги я ставила їх самостійно. Хотілося давати їм все найкраще, купляти гарний одяг, іграшки, однак такої змоги не було. Часу приділяла їм мало, постійно як не на одній роботі, так на іншій.
Було дуже важко, але я не здавалася. Я підняла на ноги моїх дітей, жила завжди тільки для них, особисте життя не влаштовувала, боячись, щоб моїх дітей не образила чужа їм людина.
Між моїми дітьми завжди були ревнощі – з боку сина. Він вважав, що я доньку люблю більше і даю їй всього більше, ніж йому. Я кожному купила по квартирі і допомагаю обом однаково. Зараз вони вже й самі дорослі – сину 36, а доньці – 33.
Два роки тому співмешканка мого сина поїхала в Польщу на роботу і приїхала вагітною, стверджуючи, що дитина мого сина. ДНК робити не погодилися. В мене закрадалися сумніви, які просто не давали спокою. Син дав ясно зрозуміти, що він вірить цій дівчині, і мені не треба пхати свого носа. Але два місяці назад я все-таки взяла дитину і мого сина шляхом обману, і зробила аналіз ДНК. Вірогідність його батьківства – нуль!
І з цього моменту почався кошмар в моєму домі. І я, і донька стали ворогами для мого сина. “Цивільна” дружина забрала його до себе додому, він пішов за нею, а нас більше не хоче визнавати. Тільки, коли потрібні гроші, приходить і каже: «мені потрібні гроші». Це дуже образливо, як він не розуміє, що мені потрібен мій син!
Я думаю, що я втратила сина, тільки тому, що не могла жити, знаючи цю брехню і мовчати. Цікаво, яке виправдання придумала ця жінка, що йому повірив син. Не знаю, що робити далі, і як налагодити наші стосунки. Що Ви думаєте?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!