Жартують, що нахабство – то друге щастя. Але я так не вважаю. На мою думку, таких гостей треба гнати віником аж на вокзал, щоб вони більше не поверталися.
Ми з чоловіком нещодавно купити нову, трикімнатну квартиру з ремонтом. Бо до того тіснилися в нещасній однушці з дітками. А тепер у сина та доньки окремі кімнати, велика зала та кухня. Ми 5 років відкладали гроші та важко працювали.
Ну а моя свекруха не вміє рота на замку тримати, одразу всім родичам зателефонувала і хвалилася. Таке враження, наче то вона сама собі ту квартиру купила. І тітка Василина спонтанно після такої розмови згадала, що ми родичі та напросилася у нас пожити.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Так я своїй Софії квартиру віддала, сама на дачу переїду жити. Але там поки ремонт. Біля вас якраз автобус туди зупиняється.
Щоб ви розуміли, тітка Василина до того ні разу не телефонувала. Навіть мене зі святами не вітала.
Тиждень родичку я ще могла потерпіти. Тим паче, пані Василина ніяких порад мені не давала, не лізла під руку і не жалілася. Бо, знаєте, як буває зі старшим поколінням. Постійно повчають тебе, як правильно жити.
Однак, була інша проблема – гроші. Ми не брали з тітки ні копійки за продукти чи комунальні послуги. Але пані Василина любила зранку та ввечері прийняти душ, стояла по 30 хвилин у ванній та пісеньки співала. Не соромилася брати мою дорогу косметику та шампуні.
Звісно, снідала, обідала та вечеряла тітка нашими продуктами. І весь час сиділа вдома, переглядаючи якісь серіали аж до ночі.
– Щось вона затягнула з ремонтом на дачі, тобі не здається?
– Там майстри щось наробили і того так довго. Меблі ще не вибрала, ліжко. Не вижену я тітку геть з квартири. Ну куди вона піде?
– Нехай йде до своєї доньки. Чи вона рідну маму не прийме?
– Софія там живе з чоловіком. Куди вони маму дінуть? На килим біля дверей поставлять?
Я терпіла до останнього. Але тітка почувалася у нас, наче королева. Ні посуд помити, речі розвісити після прання чи повитирати пилюку. Розкішне життя влаштувала, нічого казати.
Але моє терпіння не вічне. Того вечора пізно повернулася додому. Директор на роботі дав догану, потім ще класна керівничка телефонувала і жалілася на старшого сина. Під кінець ще й у трамваї мені нахамила кондукторка!
От я приходжу додому і бачу цікаву “картину” – телевізор на повну гучність грає, у раковині багато посуду, крихти на столі та пральна машинка з купою одягу. І пані Василина сидить у моєму халатику на дивані та з кимось мило щебече по телефону:
– О, прийшла нарешті. Там твої діти голодні сидять. Ну я зробила їм канапки.
– А ви не могли приготувати щось інше?
– Нащо? Я тут не господиня, аби щось їсти робити.
– Слухайте, я вас нормально пустила до квартири пожити. А ви ніяк за це не хочете подякувати. Так що може забирайте речі та провалюйте на свою дачу. Халат залишайте, дарую!
Ох, з якими криками збиралася тітка… Не соромилася при дітях такою лайкою мене обкладати зі всіх сторін. На вигляд здавалася такою тихою та спокійною жіночкою, а тут наче оскаженіла в секунду!
Пані Василина переїхала до моєї свекрухи жити. Звісно, я сама встигла наслухатися докорів. Бо, бачте, яка я мала право виганяти людину з власної квартири!
Чоловік поки не визначився, яку сторону приймати. Бо його також дістала поведінка тітки, що вона так нахабно у нас жила всі ці дні. Але от не хоче перечити мамі, бо одразу почнеться сварка:
– Слухай, може б ти попросила вибачення у тітки? І всі про все забудемо.
– Ага, ще що вигадав! Ти мене взагалі підтримати не хочеш?
– Просто перед тіткою соромно.
– А мене не шкода? Я тут, як прислуга, бігала!
Мені, якщо чесно, ні каплі не соромно. Правильно кажуть, що гості чимось нагадують рибу – вже на 3 день смердіти починають.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!