У мене з Порто є коліжанка, Марія. Вона приїхала сюди на роботу не так давно, тільки 2 роки тому. Працює доглядальницею в одного старенького сеньйора на віллі.
Нещодавно ми зустрілися, мали вихідні. І Марія попросила їй допомогти вибрати крісла та диван.
– От, думаю, що ці кольори підійдуть до спальні.
– То кому ти такий подарунок робиш? діткам?
– Ха, ну ти ще що вигадай. Звісно, що ні.
– А навіщо тобі ці крісла?
– Собі. Я нещодавно купила квартиру в Тернополі. І зараз ще збираю гроші на ремонт. Повернуся додому – там все таке гарне, новесеньке, чистесеньке.
І після того випадку я не раз думала про заробітки. У Порто працюю вже добрих 10 років. Поїхала сюди, аби дітям гідне майбутнє дати, у мене син та донька.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Спершу працювала у готелі прибиральницею. Заробляла мізер, але всі гроші пересилала дітям. Адже треба синові оплатити навчання в університеті, доньці на випускний щось відкласти.
Було важко, але знаєте, з часом звикаєш до такого життя. Я рано прокидалася та пізно засинала, часто брала додаткові зміни. А потім вже син одружився, я хотіла купити молодятам квартиру. Тоді влаштувалася на другу роботу, мила вночі магазини та великі супермаркети.
Пізніше донька вийшла заміж. Добре, що тоді зятя була своя квартира і я лиш оплатила місця гостей з нашої сторони на весіллі.
Але зараз я вже стала бабусею, тому щомісяця висилаю дві передачки – окремо для сина та доньки. Там продукти, одяг, гроші та іграшки для онуків.
Скоро свята, треба купити багато подарунків. Але от згадую я свою важку працю і думаю “а що залишиться мені”? Знаєте, за ці 10 років я лише двічі витратила гроші на власні потреби – поїхала у Трускавець спину лікувати та зробила у хаті ремонт.
І це все. Я знаю багато жіночок-заробітчанок, які роками працюють закордоном на благо дітей. А потім приїжджають та самі ні копійки за душею не мають.
Хочу вже для себе пожити. Поїхати кудись на відпочинок, купити новий телефон чи спокійно нарешті піти на заслужену заробітчанську пенсію.
Але діти за це мене просто заклюють. В країні війна, роботи нема, а я можу хоча б якось їм допомогти фінансово…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!