Вже 2 роки живу Швеції і дуже задоволена цією країною. Я народилась у невеличкому селищі Тернопільської області. Ще з дитинства пам’ятаю обличчя батьків, які важко працювали. Їх рано не стало. Я сподівалась, що у мене буде краще майбутнє, тому здобула медичну освіту. У мене була світла мрія – допомагати людям. Перші роки після закінчення вишу я залишилась жити в місті, влаштувалась медсестрою у звичайну поліклініку. Мене гнітила низька зарплата, постійні звіти і купа роботи.
Щодня я засиджувалась допізна, а отримувала мізер. Іноді ставила крапельниці на дому і це мене трохи виручало. Загалом, я не розуміла нашої медицини: мізерні зарплати (не дивно, що деякі лікарі беруть хабарі, щоб вижити), неякісні препарати, довкола купа брехні і корупції. А стосовно щеплень: стільки людей купляли прививки. Воно й не дивно, бо вакцини неякісні і мають багато протипоказань.
На роботу мені було неблизько. Я доїжджала маршруткою, невелику частину шляху долала пішки. Взимку було особливо складно. В маршрутках брудно і холодно, повертатись з роботи темно. А ще під ногами – дуже слизько, бо дороги в селі практично не підсипали. Так вже склалось, що я боюсь собак, а на нашій вулиці їх безліч. Майже щотижня заставала прикру картину: хтось викидає домашнього улюбленця. А де людська відповідальність?
У мене у Швеції жила двоюрідна сестра. Ми іноді спілкувались по Скайпу. Ілона деяких моїх проблем взагалі не розуміла, а іноді сміялась. Я ніколи не бувала у неї в гостях, та після початку повномасштабного вторгнення сестра сама запропонувала виїхати. Нова країна одразу справила на мене хороше враження. Гарні асфальтовані дороги, автобуси з м’якими сидіннями. Маршрутки тут завжди приходять вчасно і їздять чітко за графіком. А водії не хамлять пасажирам.
Я чудово виконую свою роботу і отримую кращу зарплату, ніж в Україні. Для багатьох пацієнтів існують певні пільги і ніхто не засуне тобі в халат пару купюр, якщо не захоче здавати аналізи чи проходити медичний огляд. Тут все чесно і кожен відповідає сам за себе. У Швеції набагато легше винайняти житло, а в Україні з початком війни лише зросли ціни, в тому числі і на оренду.
Із задоволенням відкриваю для себе тутешні звичаї, кухню, культуру. Шведи дуже стримані та ощадливі. Тут рідко зустрінеш розкішні апартаменти. Все дуже скромно та затишно. А, приміром, в українців, будь-який достаток одразу видно по одязі та інтер’єрі. Ми дуже любимо хвалитися.
У нас чисті під’їзди, усі сортують сміття і відповідні служби його завжди вчасно вивозять. Тут швидка приїжджає за викликом і завжди вчасно надає допомогу. А ще тривалість життя набагато довша.
За 2 роки я чітко зробила висновок, що більше не хочу повертатись на Батьківщину. Сидіти на шиї у сестри, звісно, не планую і вже подумую про власне житло. Також хочу влаштувати свою особисте життя, вийти заміж і народити дітей. Я мрію, щоб мої діти жили і навчались лише тут. А яка ваша позиція? Ви підтримуєте мене? Що слід змінити в нашій країні, щоб люди не тікали за кордон?