Сталось у мене кілька місяців тому велике горе – провела я в останню путь свого Вітю…
Ми з ним 35 років разом прожили. Завжди він поруч був: і в радості, і в горі. Скільки себе знаю – ніколи його навіть словом поганим не образила.
Зараз таких чоловіків, мабуть, уже й немає… Працював він за трьох, аби все найкраще мені дати, по дому помагав, дітей доглядав. І що б я не робила – завжди за мене стояв горою! Думала, ми й помремо в один день, як у тих книжках про любов.
Але така людська доля – зупинилось у мого чоловіка серце. Пішов він тихо, уві сні… А я з того дня наче осиротіла.
Діти приїжджали до мене, розважали, онуків привозили. Але ж діти то таке – сьогодні в мене, а потім тиждень на своїх роботах сидять. А я знову лишаюсь сама. Цілий місяць мучилась я, заснути не могла в пустій хаті.
Подивилась на все те донька та й відправила мене в гори на тиждень.- Повітрям подихаєш, на природі посидиш – може й легше стане, – приговорювала Соломія.
Але стара я вже для такого. Цілий тиждень то біля басейну товклась, то за столом сиділа… Легше так і не стало. А в останній день підійшов до мене Вадим познайомитись. Високий, гарний, імпозантний – як такому відмовиш в чашечці кави?
Слово за слово та й зрозуміли ми, що треба нам купи триматись. А що? У нашому віці страшно вже на самоті триматись, треба мати когось під боком.
Вадим із дружиною розлучився багато років тому, дітей у нього немає та ще й живе він у сусідньому районі.
Додому вже ми їхали разом. Чесно скажу – я наче знову дихати почала! І спати стало не страшно, і хата не така пуста, і поговорити є з ким – то ж справжнє щастя!
Дітям я про свій роман нічого не казала, аж поки Вадим заміж мене не позвав. Тоді вже стало ясно, що хочеш, не хочеш, а карти перед дітьми треба відкривати.
– Мамо, ти що, геть сором втратила? – кричав на мене син, коли я поділилась радісною новиною. – За батьком ще і рік не минув, а ти вже мужика якогось до вас у хату притягла? Заміж вона зібралась! А ти подумала, що люди скажуть?
– Їй Богу, здурію з тобою! Тебе на відпочинок відправили, аби ти повітрям подихала, а ти що наробила? Хто у твоєму віці заміж взагалі йде? Не вигадуй дурниць! – сказала донька.
От тобі і сім’я… З одного боку – я розумію дітей. Їм може неприємно, що я так швидко заміну Віті знайшла… Але ж вони не знають, що воно таке – лишитися на самоті під кінець життя!
Що ж його далі робити? Може, і правда дарма я все це з Вадимом затіяла, га?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Що б ви порадили: послухати дітей чи лишитись з чоловіком?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!