За матір’ю Петра вже багато років доглядаю я з чоловіком, хоча в неї є ще дві доньки у місті

З Петром ми виховали двох дітей, зараз вони вже дорослі й мають власні сім’ї. Всі ми проживаємо в одному селі й стараємося допомагати один одному. З чоловіком часто сидимо з онуками, стараюся щось приготувати своїм дітям. Ще в нашому селі неподалік живе матір Петра, а його сестри одружилися й живуть за 200 кілометрів від нас.

Батька чоловіка не стало практично одразу після нашого весілля, а зараз його матір вже старенька, нікого, окрім нас, немає у неї поруч, то ж ми з чоловіком зараз повністю доглядаємо за нею. Не так вже це і легко, за старенькими потрібна щоденна турбота, вона вже практично самостійно нічого не може зробити. Сестри чоловіка навідують матір рідко, скаржаться, що мають багато справ та й їхати далеко.

 

До себе матір забирати також не хочуть, бо вони живуть в містах, на квартирі,  а в селі дійсно краще. Загалом хочу ще сказати, що свекруха мене ніколи не любила й не сприймала ні як за доньку, ні за невістку. Їй було на мене абсолютно байдуже. Поганого вона в житті мені нічого не зробила, але й хорошого теж — помочі від неї не дочекалася. Хто ж знав, що на старості літ мені прийдеться за нею доглядати, чоловік же не буде мити, переодягати. 

Чоловіка я свого дуже кохаю, однак сидіти з його матір’ю не хочу. Вже б давно відмовилася, однак не може перекласти на нього всю роботу. Цього року через обмеження в пересуванні сестри взагалі припинили приїжджати, ще й не хотіли витрачати гроші на дорогу.  Приїжджали востаннє ще восени, а на Різдво їх навіть не було.

Ще під час останнього приїзду свекруха була дуже щаслива своїм донькам. Дала навіть їм гроші, бо ж проїхати цих 200 км не дешево. А те, що ми за нею доглядаємо за власні кошти, то нічого. Жодного разу у неї ні пенсії не брали, все відкладали, а вона взяла ці гроші донькам віддала. Мені сумно стало, я на неї не ображаюся, бо розумію, що вона хоче допомогти власним дітям, я ж сама так роблю, але як вони могли взяти ті гроші? Не думають, за що стара немічна людина має прожити? 

Нещодавно свекруха написала заповіт, ділить частку на трьох дітей, а мене злить ця несправедливість. У мене руки опускаються. Від матері не відмовимося, але чому так в житті складається: хто хитріший, тому живе легше. 

Що Ви мені порадите в цій ситуації? 

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: