– Не страшно тобі в 40 років розлучатися? – А чого боятися? – Та з тебе ж тепер усі будуть сміятися, пальцем показуватимуть…

Ми з Василем в шлюбі вже давно, двоє працюємо, дбаємо, виховуємо сина. Не шикуємо, однак грошей нам вистачає: виплачуємо квартиру в іпотеку, і навіть дозволяємо собі двічі на рік влаштовувати відпустку за кордоном. Маємо квартиру, яка дісталася мені від бабусі, от її здаємо в оренду і з цих коштів погашаємо кредит за нове житло, залишилося ще три роки.

Сестра мого чоловіка Оля святкувала своє тридцятиліття в ресторані – було багато гостей, практично вся родина, і ми з чоловіком теж. Протягом вечора всі гості поводилися дуже дивно – підходили до мого Василя, обіймали його, казали, що він дуже щедрий, оскільки зробив такий подарунок сестрі.

Ми нічого не розуміли, адже подарували їй 3 000 гривень, хіба ж це такий великий подарунок? Святкування було чудове до тих пір, поки слово не дали свекрусі. Після її промови я зрозуміла, чому всі говорили про нашу щедрість: 

– Діти мої, я так рада бути тут разом з вами, ось доньці виповнилося вже тридцять років. Синку, ми дуже тебе любимо, саме зараз настав час зробити гідний подарунок своїй сестрі. Ти маєш цілих дві квартири, так що вибирай, яку ти віддаєш їй! – з радістю в очах сказала свекруха.

Я була шокована, спершу хотіла сміятися, оскільки подумала, що це жарт. Однак коли всі гості почали плескати в долоні, стало моторошно. Я не могла і слова сказати, чоловік так випав в осад. Тут піднялася сестра і звернулася до чоловіка: 

– Ні, ну аби що я не хочу,  віддавай мені квартиру в новобудові!

Звичайно, тут вже в бій вступилася я. На увесь голос сказала, що квартира – надто дорогий подарунок, а ще – одна з них належить особисто мені, а я нічого дарувати не збираюся.

Пошепки

– Як ти смієш так говорити! Скільки він грошей вклав в ремонт у тій квартирі, значить тепер вона його! Ти взагалі зараз тут в чужій сім’ї, не маєш права розпоряджатися, – відповіла свекруха.

– Не знаю, що це ви собі таке придумали, але ця квартира буде належати моєму синові, коли він підросте, – сказала я.

Василь взагалі не втручався в розмову, тоді я звернулася до нього, або він теж відстояв наші інтереси, але коли він почав говорити, то я вже пошкодувала:

– Слухай, а мама права. У нас є дві квартири, чому б одну і не подарувати? Ми добре заробляємо, ще синові надбаємо, а от сестра самотня, розлучена, ніколи не зможе дозволити собі житло. 

Я ще більше розізлилася, квартира моя, йому легко розпоряджатися чужим майном. Ні за які кошти я не буду віддавати квартиру бабусі. А хоче, то нехай ділить іпотечне житло зі своєю сестрою. В такому випадку, я подаю на розлучення. Родичі почали перешіптуватися, сказали, що я нелюд, скнара… 

Марія Олегівна гордо заявила, що мені не місце в їхній родині, Вася ж продовжував мовчати. Це була остання крапля, я встала і вийшла з-за столу. Зараз дійсно подаю документи на розлучення, я не збираюся жити з чоловіком, для яких думка матері важливіша, ніж моя. Я з усім впораюся, маю ще батьків, вони – дійсно моя опора. 

Що думаєте з цього приводу?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

U2
Adblock
detector