Знаєте, от я скажу головне правило для молодої родини – ніколи не заїкатися про гроші!
Я декілька місяців тому поїхала на заробітки в Польщу. Могла взяти чоловіка, якби кордони були відкриті. Бо його б не випустили через війну. Тим паче, Микола попадає під призов до армії. Він волонтерить, допомагає військовим. Просто коханий за освітою медик, там лікарі потрібні на фронті.
А наша фірма через ті всі події збанкрутувала та зачинилася. Я досить довго не могла знайти хоча б якийсь підробіток. Аж тут на поміч прийшла моя подруга зі школи, Марина. Вона часто їздила до своєї мами у Варшаву, на сезонні роботи.
Ми зустрілися випадково після церкви, вона розповіла, що зараз треба жінок у Польщу. Я погодилася. Ну поїду на місяць-другий, якусь копійку зароблю собі. Може, зробимо з чоловіком ремонт чи машину купимо. Хто зна, зараз такі часи, що гроші конче потрібні. А ще краще іноземна валюта.
На початку літа ми поїхали разом у Варшаву на збір сезонних овочів та фруктів. Не можу сказати, що це було важко чи погано. Я сама з села, тому звикла до такої праці і не жалілася. Все гарно збирала на грядочках, оплата йшла погодинно. Мали дві обідні перерви на 30 хвилин, аби поїси та відпочити.
І так я провела все літо на заробітках. Висилала чоловікові продукти з “Бедрьонки”, аби він, бідолашний, там з глоду не схуд. На вихідних ми з Мариною їздили у місто на прогулянку. Раз навіть чкурнули собі на 2 дні у Гданськ на екскурсію. Мені ще й дозволили безкоштовно жити у мами Марини, виділили окрему кімнатку.
Словом, я попрацювала там 3 місяці. І привела додому чималу суму, майже 10 тисяч злотих. Ну, хтось може такі гроші вважає дріб’язком. Але от я сама ніколи стільки не заробляла в Україні. Половину ми вирішили витратити на ремонт, купити новий стіл та духовку. А решту відкласти на “чорний день”.
Однак, як тільки-но приїхала додому, то всі родичі раптово згадали про моє існування! Певно, пронюхали, що я привезла багато грошей з собою.
Першою зателефонувала тітка з села. Жалілася, що в неї бойлер зламався, а на новий нема грошей. Звісно, це був натяк, аби я дала їй 20 тисяч. І головне – просто так дати, типу ми рідня. А не в борг.
Я сказала, що почекаю. А через годину до нас прийшла молодша сестра мого Миколи, Ангеліна. У неї причина дуже “вагома” – хоче робити весілля. Ну ми свого часу з Миколою просто розписалися та запросили батьків у кафе. Не будемо робити гулянку, коли самі грошей не маємо, чесно!
Ми культурно відмовили Ангеліні. І вже свекруха на нас висварилася, назвала скупердями та сказала, що взагалі на весілля не покличе. Господи, воно нам так треба, що сиджу і плачу. Звісно, пані Орися ще всім родичам сказала, що я “жидівка і гроші люблю більше, ніж родину”. Ну чого Ангеліна сама не поїде в Польщу та не заробить собі на весілля? Велике цабе.
Але всіх переплюнула моя мама. Прийшла вчора у гості без попередження. Сіла за стіл так гонорово:
– Доню, а ти мені винна нову ванну.
– Тобто? Я з тобою вже стільки років не живу, яка ванна?
– А ти забула, як я тебе на ноги сама підіймала? Одягала, годувала. Тепер твоя черга допомагати. Мені терміново треба зробити ремонт у ванній кімнаті. Завтра поїдемо в Епіцентр, вибиратиму плитку.
Я хотіла покрутити пальцем біля скроні. Ото показала свою “любов” до донечки у всій красі.
– Мамо, ти не перегинай палицю. Поки я не можу тобі дати гроші, бо ми самі плануємо ремонт.
– Як ти смієш мені відмовляти? Ти не любиш свою маму?
Ну от я не встигла нормально відпочити після заробітки, а вже нажила ворогів серед родичів! Не розумію, звідки у людей стільки нахабства? Ну мені б совість не дозволила так нахабно поводитися з чужими грішми.
Що мені робити? Може, варто хоча б мамі допомогти?
Як правильно розпорядитися грошима у такій ситуації? Що Ви можете порадити нашій юній читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!