Хочу поділитися з вами ситуацією, яка трапилася в моєму житті. Можливо, комусь з вас вона допоможе зробити правильні висновки.
А річ у тому, що на пенсії я взагалі не щаслива – відчувають себе покинутою і нікому не потрібною. Лише зараз я зрозуміла, що ніколи не отримувала підтримки від рідних, ні від батьків, ні від чоловіка, а зараз. Завжди наодинці вирішувала свої проблеми, допомагала ще й іншим. Просто коли ти молода і сповнена сил, то так цього не помічаєш. А коли стаєш немічною, то усвідомлюєш, що поруч немає людини, яка готова подати руку, допомогти. Добре, що у мене є донька, яка в потрібний момент завжди поруч…
Я все життя важко працювала, спершу ще проживала з чоловіком, народила двоє дітей: сина і доньку. Коли діти були підлітками, чоловік завів роман з моєю подругою. Коли я дізналася, то одразу подала на розлучення. Колишній виплачував аліменти й інколи бували періоди, що лише вони і рятували нашу сім’ю. Я просто попала під скорочення на фірмі й довгий час не могла знайти собі роботу. Але це ми теж якось пережили, діти повиростали, закінчили інститути, поодружувалися.
Донька у мене виросла справжньою красунею, з дитинства була допитлива, любила дізнаватися щось нове. Люди навідує мене частенько, приносить щось смачненьке, ми разом прибираємо. Інколи присилає онуків, коли потрібно в магазин сходити, або ще щось принести. Та що казати, навіть чоловік Люди не проти допомагати мені, він нещодавно придбав мені новий телевізор, щоб я могла дивитися різні відео на Ютубі. Ну загалом, дуже вдячна долі, що подарувала мені таку дитину.
Але от син – повна протилежність. Телефонував до мене раніше лише тоді, коли йому треба було кошти. Все життя живе на кредитах, дружина вже втретє вагітна – за всі роки спільного життя, вона ще не була на роботі. Ну я туди не пхаюся, це його сім’я, нехай живе, як знає. От я одного вечора зрозуміла, що не спілкувалася з сином вже два тижні, набираю його номер, а мене щось постійно скидує. Онук сказав, що мене заблокували.
Я дуже переживала, плакала, не могла зрозуміти, в чому я перед ним завинила. Одного дня до мене прийшло осяяння: я нічого йому поганого не зробила, а просто стала не потрібна. Відколи я на пенсії, то не можу дати йому гроші, ну а тоді навіщо зі мною спілкуватися? Дуже гірко це усвідомлювати, виховувала і сина, і доньку однаково, але в один момент він вирішив відмовитися від рідної матері.
Нещодавно я вирішила: оформлюю заповіт, щоб все отримала моя донька. Я знаю багато таких історій, як діти забувають про батьків, а потім з’являються, щоб отримати житло. Тому все, що я маю, то віддам своїй доньці. Вона дуже турботлива, і я впевнена, що залишиться зі мною до кінця. Не хочу, щоб вона потім відчувала несправедливість через те, що на половину спадку буде претендувати брат.
Чи є моє рішення справедливим?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!