“За що ж ти віддав своє життя, сину ?” – подумала матір загиблого Героя, після того, як до неї зневажливо звернувся водій маршрутки

Водій цієї маршрутки мене сьогодні зневажив. П’ятниця. 2 червня. Біля 16-ї дня. Мене, як матір загиблого бійця.

Якби він просто сказав:

“Я вам співчуваю, але вибачте, у мене всі пільгові місця зайняті”, – цього поста б не було. Коли б не почула собі в спину:

“Розвелося вас тут…”

Це нас, згорьовані вдови й невтішні матері, розвелося? Чуєте, люди? Розводяться колорадські жуки, нешановний. І це ще війна не скінчилася. Ще гроби молодих хлопців щодня зі Сходу “На щиті” везуть… Ще могили щодня копають і вже нема куди хоронити. Ще нас щоночі будить сирена. Гинуть діти. А це хамло вже забуло чи й не знає, що саме наші сини пішли першими, щоби стати в стрій ЗСУ і стояти на передовій на смерть, щоби ми могли тут мирно жити, а не чекати окупанта в свій дім.

Я не втрималася, сказала:

“Пішов би, та повоював…”

Та це вочевидь, мимо вух. Пасажирська аудиторія незворушно сидить. Ніхто ані мур-мур. І мене це зачепило. Дуже зачепило. Як відром помий хто обілляв. Защеміло серце, а мозок прошила геть не патріотична думка:

Пошепки

“За що ти віддав своє життя, сину? За цього хама?”

Уявила свого Богдана в цю мить поруч себе. Він би не сидів незворушно, коли б якийсь водило отак учинив. Він би точно витяг його за грудки і вліпив по пиці. У хлопців на війні розбірки швидкі й різкі.

А я що? Гроші за проїзд заплатила. Але як вийшла, фото на пам’ять вирішила зробити. Бо ж ця зневага стосувалося не тільки мене. Не всі водії такі. Є люди. Є й патріоти. Є просто співчутливі. У мене такий інцидент перший. Однак, чимало спостерігала випадків, як водії ображають людей пенсійного віку. Це неправильно. Це ж не твій власний транспорт, дядьку за кермом!

Раз держава ввела пільгу в законодавчу норму, то виконуй! Ти ж на роботі. Зізнаюсь, що лиш через цю зневагу я ніколи не їду в маршрутці в якості пенсіонера. Дістаю свій квиточок хіба що в тролейбусі…

Посвідчення матері загиблого – ще нова, недавно видана пільга. Краще б її не було. І була жива моя дитина. Але це є. Так сталося. І нічого змінити ми не можемо. Тож, забудькуватий чи, може, просто необізнаний чоловіче за кермом, знай, що нас і справді багато.!

Та як ти смієш зневажати мене лиш за те, що я, зайшовши в салон, показала тобі свій пільговий квиток?

Послухай. Мій син загинув у бою як Герой. Він вже ніколи не сяде за кермо, як ти. Не зможе виростити свого сина. Не зможе підтримати і свою матір. Тож саме тому держава ввела цю пільгу, щоб це зробив ти. Вже за те, що ти живий і можеш жити, працювати, водити авто, дихати, обіймати свою дружину, любити своїх дітей — уже за це. Це дуже багато, повір. Тому будь людиною. Будь громадянином країни, яка таку велику ціну щодня платить за твоє життя.

Що ви думаєте про цю ситуацію?

Автор: Людмила Марчук

Напишіть нам в коментарях у Facebook!