Зі свекрухою в мене не дуже добрі стосунки. Вона ще під час знайомства натякнула, що бажала для свого сина кращої жінки. Бо, бачте, я з села та на думку пані Ольги, якась погана людина.
Але чоловік мене завжди хвалив, казав, що я смачно готую, постійно просив добавки. Вдома у нас завжди чисто-чистесенько, все аж виблискує.
Ще 20 років тому, якраз у 2003 ми зіграли весілля та почали помалу відкладати на власну квартиру. На щастя, моя мама позичила нам досить солідну суму в доларах, якраз вистачило на перший внесок. Однак, тоді чоловік втратив роботу, кредит на квартиру ніхто не давав.
І ми звернулися до свекрухи за допомогою:
– Добре я тобі позичу 5 тисяч доларів. Але буде одна умова.
– Яка, мамо?
– Ти квартиру тільки на мене оформляєш.
– Ще чого вигадала. Може, я тобі ще машину подарую?
– Сину, так буде краще. І не смій цю профурсетку прописувати у квартирі. Потім залишить тебе з голим місцем.
Тоді ми остаточно пересварилися з Ольгою Василівною. Олексій був змушений поїхати в Німеччину, працював водієм на рейсі. А я чекала його в місті, ще й була вагітна.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
На щастя, Олексій швидко заробив гроші на житло, ми встигли зробити гарний ремонт у квартирі до народження донечки. Свекруха до нас вкрай рідко приходила додому, бо розуміла, що тут вона небажана гостя.
І тоді наша чорна смуга в житті закінчилася. Олексій почав бізнес зі своїм товаришем, купили фури та почали возити товар по Україні. Донечка Софійка виросла дуже красивою та розумною, закінчила школу із золотою медаллю. Ми їй на 18-річчя вирішили подарувати невелику, двокімнатну квартиру. Поки ЖК ще будується, до ремонту ще руки не дійшли. Але зате дитина вже має свій дах над головою.
Однак, у листопаді свекруха знову нагадала про себе. Почала хворіти, не могла навіть піднятися з ліжка та піти в туалет. Ми приїздили до неї додому, прибирали, готували їсти та купували ліки.
Але це важко дуже, з одного кінця міста їхати в інший район. Тим паче, не знати, що могло би трапитися зі свекрухою, поки ми були вдома.
Тому я перша переступила через роки образ та запропонувала забрати пані Ольгу до нас на квартиру. Свекруха такий щедрий крок не оцінила. Щодня я чую докори та скарги:
“Ой, ти мені геть не допомагаєш, я хочу в туалет!”
“Що ти так мені масаж робиш, всі кістки переламаєш!”
“А це точно мої ліки? Може, ти мене вже на той світ забрати хочеш?”
У мене вже виробився імунітет до її скарг і я навчилася не звертати на це уваги. Ну щось бубонить собі під носа, ходить та жаліється. Добре, що чоловік та донька моєму боці та завжди допомагають, якщо я вже геть роздратована чи втомлена.
Однак, тиждень тому моя мама потрапила в лікарню, їй робили важку операцію. Сестра навіть приїхала з Києва, аби допомогти їй у лікарні.
І зараз що мама, що сестра Богдана думають, що вся відповідальність лягає на мої плечі:
– Ти маму коли до себе забереш? Я через декілька днів маю додому повертатися.
– Чому саме я? У мене свекруха живе, місця вже нема. Ти уявляєш, які тут баталії будуть?
– А я не можу, в мене робота.
– Зате у тебе будинок власний, а не двокімнатна квартира, як у мене. Чому ти маму до себе не забереш?
– За свекрухою ти одне місце підмиваєш, а про нашу маму забула? Хочеш кинути в тій лікарні на поталу долі?!
Я намагаюся пояснити сестрі та мамі, що мені дуже важко зараз вдома. Свекруха всю кров випиває, наче той комар і не дає спокійно жити.
Але Богдана дорікає, каже, що я погана донька. А вона сама чимось краща? Побула з мамою 3 дні в лікарні, на операцію ми давали порівно.
Чоловік навіть готовий найняти в селі якусь няньку чи медсестру, аби слідкувала за мамою. Але ні! Конче треба, щоб саме я виконувала цю роль.
Мені і так важко зі свекрухою, а тут ще й мама на голову звалилася. Невже вони не розуміють, що я дійсно не можу?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!