Уже сил не вистачає, щоб розповідати це спокійно. Ні нервів, ні сліз у мене не залишилося. На душі, крім образи, нічого немає.
Заміж я йшла не тому, що мусила і не з розрахунку. Гадала, що кохаю цю людину до нестями.
А чоловік, яка в молодості так і тепер, прекрасно цим користується.
У шлюбі народила йому донечку. Це єдина моя втіха у цьому житті. А про стосунки з коханим краще помовчати, але я насмілюся продовжити.
Ні, він у мене не гультіпака, не скнара, поганих звичок не має, гроші в дім приносить. Для когось – справжня мрія. Але все не так просто. Він у мене уже любить красивих жінок. І я до певного моменту була ще тою красунею.
А потім, самі розумієте, вагітність, декрет… І сотні дорікань у мій бік. Коли намагаюся оговорити з ним по-людськи, одразу починається скандал. Усе переводить в образу і скеровує її у мій бік.
Часом так хочеться, щоб і він побував на моєму місці й зрозумів, що роздавати догани легко. А ось змінити щось – із рубрики нереального.
Річ у тім що ще на ранніх термінах вагітності чоловік тільки те й робив, що випитував у мене, скільки кіло я вже набрала. Для нього це було дуже важливо, адже він, мовляв, знає, що жінки під час вагітності і по 20, і по 30 кілограмів набирають. А йому товста дружина не потрібна. хоче жити з красунею.
Я ж чекала від нього у цей період тільки підтримки та розуміння. Мовчу вже про допомогу. Аде де там. Живіт у мене справді був великим, бо маля розвивалося добре і росло дуже швидко. Відповідно, навіть побутові справи стали для мене непосильною працею. Я навіть шнурки на кросівках сама зав’язати не могла. Але помочі від чоловіка не діждешся. Ніколи навіть не поцікавився самопочуттям. Тільки й нагадував, що я одразу після пологів повинна повернутися у форму.
Через нерви потрапила до лікарні. Сил уже на нього не вистачало.
Нарешті народила дитину.Спершу чоловік захопився роллю батька, допомагав у всьому. Я зраділа, що нарешті зможу відпочити трохи. Хотіла догодити коханому. Сіла на дієту. Пропало молоко. Жах. Дитина маленька. Годувати чимось треба. А на хімозні суміші переводити не хотілося.
А чоловікові на те байдуже. Головне, щоб я стрункою була, як колись. Інакше більше я йому не потрібна.
Але ніяк не збагну, чого він від мене хотів. Я ж не важила тонну. Набрала всього 10 кілограмів До цього і так була суперхудою. Тепер хоча б виглядала як нормальна жінка… Як мама…
При зрості 172 важу 62 кілограми і вважаю це нормою.
Дитині вже майже рік. Мені вдалося скинути всього 2 кіло, але чоловікові мало. Аргументує все тим, що сам має підтягнуте тіло, ходить в зал, отже, я повинна відповідати його рівню. Бо як інакше?
Через це ми з коханим віддалилися. Навіть інтим уже не той. Брешу йому, що все гаразд, щоб тільки скандалів зайвих не було. Хоча сама ходила до спеціалістів, бо злякалася, що річ у мені. Але з цим усе гаразд. Головне, кажуть, стосунки налагодити і голову почистити. Але, як це зробити, ніхто не каже.
Не знаю, чи довго витримаю у такому шлюбі з подібним ставленням. Може, краще не мучитися і подати на розлучення Хай знайде собі красиву дружину і всі нарешті заживуть щасливо. А ви як гадаєте?
Що порадите дівчині?
Чи варто їй слухати чоловіка?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!