– Забери оці котлети, поки я їх тобі на голову на вивернула! Що твоя мама в нас забула?

– Артеме, а ти мені не підкажеш, що тут твоя мама робить? – запитала я чоловіка, побачивши свекруху у нас на кухні.

– То ж у гості прийшла, мабуть. Ключі ж у не є, – отримала я у відповідь.

Це вже не вперше ми говорили на цю тему. Кілька разів просила в Артема, щоб він у матері ключі від нашого дому забрав. 

Ще до одруження вона почала розповідати, що діти повинні завжди жити з батьками. Мовляв, дітям так вигідніше, а батькам – спокійніше. Я одразу зрозуміла, що справи пахнуть смаленим, тому поставила Артему ультиматум: або одразу після весілля ми переїжджаємо далеко від батьків, або ніякого весілля не буде.

Чоловік мою позицію прийняв і на третій день подружнього життя ми організували великий переїзд. Свекруха і плювалась, і кричала, що ми дурні свої гроші чужим людям платити, але жилось нам добре.

Мало-помалу ми й на своє житло назбирали. Я не хотіла про це взагалі кому казати, щоб хоч обжитись спокійно, але Артем вирішив інакше. Ще ми меблі не всі перевезли, а Ольга Дмитрівна вже на нашій кухні куховарила! 

– О, які неочікувані гості! – намагалась я бути максимально привітною. – А як це ви до нас потрапили? 

– То ж Артемчик ключі мені дав, щоб не впускати по кілька разів на день. Тепер буду приходити до вас, коли захочу. Хіба ж не чудо?

Пошепки

От тобі й на. Я йому кілька років торочила про особистий простір. Про те, що з батьками жити – собі дорожче, а тут таке. Того вечора відбувся наш перший сімейний розбір польотів.

Артем божився, що і ключі забере, і з мамою поговорить. Але, мабуть, щось пішло в них не за планом, бо в суботу зранку, у свій день народження, прокинулась я від запаху котлет.– Ой, а ви ще спите? Добре, що хоч мама у вас є. А то сиділи б і голодні, і холодні. Тетяно, я там тобі святковий стіл накрила вже. Котлетки досмажила, торт печінковий зробила, холодець з дому принесла. Ідіть до столу, – зайшла свекруха в нашу кімнату без попередження.

– Ми ж такого не їмо, Ольго Дмитрівно, нащо ж ви його несли все? – запитала я, намагаючись закрити носа, щоб не чути всього отого приготованого.

– Я вас не поїм! Артемчик зателефонував мені ще вчора. Сказав, що ти готувати не хочеш, у ресторан закортіло. Та нащо ж гроші витрачати? У мене все свіже, домашнє!

Не знаю, де в той момент знайшла в собі сили стриматись. Подякувала свекрусі, одяглась, пішла у ванну. А там і Артем уже стоїть, зуби чистить. Така зла була, що хотілось уже в той момент на розлучення подавати. Та замість цього я оголосила чоловіку нові умови: у цій квартирі буду або я, або його мама.

Він образився і тепер до мене не говорить. Каже, я родину його не поважаю. А я не розумію, чому у свої 30 років не можу розслабитись у власній квартирі! Невже цю сімейку і правда не турбує, що в когось можуть бути особисті кордони й правила?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

VikaB
Adblock
detector