Від мене відвернулися всі родичі. Тільки мама та сестра підтримують, щодня телефонують та запитують, як я.
Жили ми з мамою та сестрою дуже бідно. Щоб ви розуміли, звичайна шоколадка для мене була тільки на свята, м’ясо ми купували вкрай рідко. Зазвичай їли або картоплю чи пісну гречку. Одяг купували у секонд-хенді або ж сусіди безкоштовно віддавали. Навіть лялька у мене була не нова.
Але я старанно вчилася і зуміла пройти на стипендію в інститут. Добре, що в нашому місті, бо грошей на гуртожиток чи оренду квартири точно б не вистачило. І на 1 курсі познайомилася з Олексієм. Спершу взагалі не вірила, що такий хлопець звернув на мене увагу.
Олексій у 18 років вже мав власну машину, їздив закордон відпочивати. Його батьки – власники м’ясокомбінату, заробляли дуже багато. Ну а що з мене взяти? Бідна, як та церковна мишка.
Однак, вже у 20 я вийшла заміж за Олексія. Мама щиро раділа та казала, що я виграла квиток у щасливе життя.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Правда, це щастя у мене тривало не довго. Жили ми разом зі свекрами та зовицею Зоряною в будинку. Я там почувалася прислугою. Готувала їсти, прибирала, на подвір’ї постійно було багато роботи.
– Це ти так пилюку витерла? Ти хочеш мій будинок на свинарник перетворити?
– Зараз, я ще раз протру. Просто на кухні…
– Що на кухні? Дівка, ти повинна мені дякувати, що я таку бідну невістку взяла в родину. Не виправдовуйся!
Тільки коли я завагітніла, то свекри не ставили ніяких претензій. Однак, чоловік не возив мене на огляд до лікаря. Так, я з великим животом їздила в маршрутці. А коли відійшли води, то Олексій був у відрядженні, а свекри тільки викликали таксі. Добре, що мама встигла приїхати у пологовий.
На жаль, ніхто з тої прокаженої сімейки дитину не прийняв. Свекри казали, що донечка взагалі на Олексія не схожа. А чоловіка дратував плач Діанки. Щоразу кричав на мене, що я погана мама і не можу впоратися з маленькою дитиною.
Коли донечці виповнилося 3 рочки, віддала її у садок, а сама влаштувалася на роботу. Аби тільки не проводити час вдома з родичами. Робила у салоні краси манікюр та педикюр.
І коли співробітниці чули, хто мої свекри – то одразу щебетали солодко:
“Ой, навіщо ти працюєш? У тебе такий багатий чоловік”, “Нащо тобі ця робота? Насолоджуйся безтурботним життям”, “Напевно, тобі скоро чоловік цей салон подарує”.
Ніхто ж не знав, що я почуваюся в родині, як рабиня Ізаура. І що я не маю дорогої машини, а побираюся в салон на трамваї. Одяг у мене або той, що свекруха віддала, або ж секонду купую. Ну на що зарплати вистачає…
Так я жила в цій золотій клітці майже 10 років. Свекри витирали об мене ноги, чоловік міг підняти руку чи крикнути. Ніхто мене не любив, крім донечки. Але якось Діана сказала “мамо, а чому ти не підеш, якщо тато поганий?”.
Ці слова змусили мене задуматися. Я вирішила втекти до Польщі, там жила моя тітка Василина, мами старша сестра. Знала, що у чоловіка є “ничка”. Там назбиралася чимала сума, майже 15 тисяч доларів. Свекри тоді були у відрядженні, чоловік поїхав разом з ними. Я швидко зібрала речі, взяла гроші і викликала таксі на вокзал.
На щастя, вдалося знайти останні квитки до Вроцлава. І коли ми перетнули кордон, то я наважилася зателефонувати до мами та розповісти всю правду про сімейне життя.
Тітка радо прийняла мене у гості, допомогла знайти для Діанки нову школу, а мені підшукала роботу. Я планую на ті 15 тисяч доларів купити тут якусь невеличку квартирку та почати життя спочатку.
До мене часто телефонують свекри та Олексій. Але їх не цікавить розлучення, наша Діана. Олексій взагалі ні слова не казав про те, що я ніби забрала дитину геть.
Вони переживають за гроші, які я забрала і хочуть подати на мене до суду. Але, як виявилося потім, це всі заощадження, які б мали витрачатися на оплату податків. Це мій козир у рукаві, адже якщо розповім про це держустанові – до свекрів прийдуть з перевіркою і можуть виписати великий штраф.
Колишні друзі кажуть, що я зробила дурницю. Як так – втекти від чоловіка закордон, ще й дитину забрати? Та я взагалі не мати, а якась аферистка.
Однак, ніхто не знає, як мені важко жилося в цій родині. Як щоночі я плакала у подушку та не раз думала про розлучення. Як Олексій та свекри мене принижували та лаяли.
Зараз у мене почалося нове життя. Тільки мама і сестра підтримують. Щиро сподіваюся, що тут мені вдасться спокійно видихнути від колишніх проблем.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!