4 місяці тому я поховала маму. Ми її довго лікували від раку, але ця страшна хвороба її перемогла. У селі залишився тато, йому вже під 70. Ми з чоловіком старалися приїздити до нього щовихідних, аби не було сумно.
Однак, тато весь час жалівся на здоров’я та самопочуття. І я почала себе вже накручувати до найгіршого. От раптом татові стане кепсько, то допоможе? Якщо хата аж на краю села остання стоїть.
І я вирішила забрати його до міста. Думала, що татові тут буде краще, цінуватиме нашу поміч та підтримку.
Однак, я ще ніколи в житті так не помилялася. Забрати батька до нашої родини було найширшим рішенням у житті. І я не знаю, як жити з ним далі.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
На думку тата, я погана господиня. А знаєте, чому? Бо інколи купую у сільпо готові салати чи закуски, коли пізно приходжу додому:
– В тебе руки з одного місця ростуть чи що? Встала, картоплі нарізала, кинула все на пательню і смажиш.
– Тату, я тільки 10 хвилин тому прийшла додому, дай відпочити. Он в холодильнику є ще піца, вчора діти їли. Візьми, вона дуже смачна.
– Та твоя мама встигала і тебе виховувати, і вдома прибирати і все свіже готувати та на заводі працювати! В кого ти така ледацюга пішла?Воно й не дивно, що сини такі худющі.
Моєму чоловікові також діставалося на горіхи. Зараз ми робимо ремонт у ванній кімнаті, кладемо нову плитку. І та постійно говорить моєму Оресту під руку, що і як треба робити:
“Ото ти криво поставив, у тебе що, зір поганий?”
“І це ти називаєш гарна робота? Ох, ну геть нічого не тямиш”
“Не вмієш тримати нормально інструмент чи що? Руки-крюки!”
Звісно, такі докори почали нас всіх дратувати. Діти спеціально після школи ще довго гуляють на дворі, би тільки не йти додому до діда.
Навіть у суботу тато не давав нам спокою. Ми всі хочемо виспатися після робочого тижня, набратися сил. Не треба ні до школи, ні на роботу їхати.
Але тато вже о 7 ранку будив мене з проханням зробити кави. До речі, сам він удома ніколи нічого не міг зробити. Чай, каву, обід та вечерю готувала я. Шукала його сорочку та штани також я. Навіть газету підносила чи пульт від телевізора я або ж діти!
От складалося враження наче ми у тата на побігеньках. І декілька днів тому сталася дуже неприємна ситуація.
Я приготувала на вечерю борщ, покликала всіх до столу. І тато при дітях та чоловікові почав мене критикувати:
– Що то за суп такий рідкий? Ти туди м’яса взагалі не клала, одна трава!
– Тату, ну це за рецептом мами.
– Таке краще вилити одразу в унітаз, а не їсти.
– Тату, будь ласка…
– Що тату? Ти мене повинна слухати, я тут старший і краще знаю. Тобі вже стільки років, а готувати так і не навчилася.
Я весь вечір плакала, чоловік мене втішав. А тато навіть пробачення не попросив.
От забрати літніх батьків додому – це найбільший тягар, чесно. Не так я уявляла життя з татом. І дуже боляче слухати від нього критику.
Я не знаю, що робити далі. Якщо скажу татові, аби він повертався у село, то всі родичі мене зненавидять. А я не хочу поганої слави у селі.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!