Нещодавно моя теща Маргарита Василівна переїхала до нас жити. Це сталося раптово, ми з Юлею і не чекали такого повороту. Маргарита Василівна вирішила здати своє житло в оренду біженцям, а сама до нас перебралася. Я ще тоді подумав: “Яке ж у Маргарити Василівни добре серце!” Вона ж свого часу і нам допомогла з квартирою. Та, видно, і я помилився, бо теща в нашому домі швидко навела свої порядки.
Одразу після одруження ми з Юлею почали збирати на квартиру. А теща продала будиночок в селі і всі гроші нам віддала – якраз стало на перший внесок. Ми обрали квартиру у вигідному районі Івано-Франківська, поруч садочок, школа, великий супермаркет. Спершу я хотів віддати тещі всі гроші, але вона пояснила:
– Це вам мій весільний подарунок.
Ми з дружиною непогано заробляли, а оскільки теща не згадувала за борг, хотіли відкласти собі на машину.
Та відколи Маргарита Василівна живе у нашому домі, конфлікти не вщухають. Ми з дружиною працюємо дистанційно, цілими днями за комп’ютером. Дружина – копірайтер, я працюю у сфері реклами. Теща ж такої роботи не розуміє, каже, що ми взагалі нічого не робимо. Сама ж бігає постійно з ганчіркою, у шафах все перескладує. А ввечері бідкається, як вона втомилась і каже, що її голова болить. У нас же для прибирання є спеціальна техніка. Робот-пилосос, врешті решт. Але теща й цього не розуміє. Якось вона прибирала і стала мій монітор вологою ганчіркою витирати. Я ще їй пояснив, що такого робити не можна, бо техніка може зіпсуватись. Наступного дня прокидаюсь, а мишка від комп’ютера не працює. Дивлюсь, а там батарейки нема. Теща й виправдовуватись не стала:
– Мені до годинника треба, навіть годинника у хаті немає!
Мені ж у той день згоріло важливе замовлення. Тоді я вже не витримав, кажу тещі:
– Між іншим, ця машина вас годує!
– Це я вас годую, – сказала вона. – Забули, хто купив вам квартиру?
От за що її досі совість гризе. Подарувала, та не забула. Сама живе в нас не перший місяць і за комуналку жодного разу не заплатила, і грошей на продукти не дала. А на оренді непогано заробляє – цілих 15 тисяч.
Я тоді промовчав, але через день теща знову нагадала про гроші:
– Віддаш мені все до копійки!
Попри те, що орендарі з’їхали і Маргарита Василівна повернулась на свою квартиру, я щодня відкладаю гроші, щоб її жаба за це житло не давила. Що ж це виходить? Не розумію, для чого робити такі подарунки, щоб потім все життя дорікати? І шкодую, що так зіпсували нам стосунки ті кляті гроші. Чи може, не в тому причина?