Зі своїм колишнім чоловіком я познайомилася досить кумедно. Можна було знімати якусь любовну мелодраму.
Він випадково обляпав мене багнюкою, коли проїздив біля зупинки, де я і стояла. Одразу вибіг з машини, почав просити вибачення. І на знак пробачення запросив у кафе, пригостив смачнющим десертом. А потім попросив номер телефону.
Так ми почали зустрічатися. Сергій щовечора забирав мене з роботи, запрошував на побачення, засипав компліментами. Моя ваза для квітів ніколи не стояла порожня, бо там завжди були або троянди, або ж ромашки чи лілії. Сергій показав мені, що таке справжнє кохання.
Через рік стосунків Сергій зробив мені пропозицію. І не просто десь у кафе, а біля Ейфелевої вежі та з розкішним букетом троянд. Весілля у нас було розкішне – лімузин, багато гостей, великий ресторан. Я виглядала, як справжня принцеса у білій сукні. А Сергій ніжно називав мене “моя кохана лебідка”.
Звісно, після весілля ми почали думати за дитинку. Мені вдалося одразу завагітніти. Всі 9 місяців Сергій був поруч. Коли ще не було видно животика, він вже вибирав коляску та ліжечко, шафа тріщала від іграшок та одягу. Навіть домовився, аби я народжувала у дорогому пологовому і найкращий акушер був зі мною.
Однак, за декілька днів до назначеної дати я погано почувалася. Нудило, тягнуло живіт вниз, втрачала свідомість. Коли лікарі глянули на мої аналізи, то одразу повезли у пологовий зал. Я аж кричала від болю, але дитинка не хотіла народжуватися. Майже 10 годин страждала, плакала, а Сергій ні на крок не відходив.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
На жаль, у нашого синочка були вади здоров’я:
– Не знаю, чи дитина зможе колись ходити. В нього слабкі ноги та хребет. Раджу вам краще написати відмову. Не беріть такий тягар, – застерігав лікар.
– Ні, я проти. Це моя дитинка!
Тоді Сергій вирішив зі мною серйозно поговорити:
– Я не хочу виховувати таку дитину.
– Яку таку? Це наш синочок, наш Богданчик. Як ти йому іграшки вибирав, як…
– Я хочу нормальну дитину, здорову. Не буду возити її до лікарів на різні операції. Мені така проблема не потрібна!
– Тоді я сама буду виховувати сина.
Так і сталося. Біля пологового мене зустрічала тільки мама та сестра. Сергій напередодні зібрав всі мої речі та перевіз геть. Через декілька тижнів після виписки ми розлучилися.
Не можу сказати, що в житті настала чорна смуга. Але було досить важко. Моя мама подалася на заробітки, аби мати гроші Богданчику на лікування. Ми з сестрою чергували – зранку вона була на парах, а я сиділа з сином. Потім Рита приходила і я бігла на нічні зміни в пекарню.
Сергій всіляко уникав зі мною зустрічей і не хотів платити аліменти. Потім взагалі почав доказувати в суді, що то не його рідна дитина.
Але Бог добрий, все бачить… Коли синочку було 5, то ми нарешті зробили дорогу операцію в Ізраїлі. Навіть деякі сусіди та колеги на роботі допомогли збирати гроші, у церкві священник читав проповідь за мого Богданчика. Потім ще довгий місяць реабілітації, лікування та аналізів.
Я знайшла гарну роботу, в іпотеку взяла невелику двокімнатну квартиру. Мама нарешті повернулася з заробітків. Синові зараз 10 і він найкраще бігає у школі та грає у футбол. Тренер каже, що мій Богдан – майбутня спортивна зірка. І хто б міг подумати, що так станеться? Адже лікарі говорили, що шансів взагалі нема…
За 10 років я забула про існування Сергія. Взагалі викреслила його з життя. Але декілька днів до мене зателефонували з лікарні та просили приїхати.
Як виявилося, Сергій потратив у жахливу аварію. Його ледь витягли з того світу, буквально зшивали по частинках. Однак, кістки ніг роздроблені на тисячі шматочків, а хребет сильно пошкоджений. І тому решту життя він буде прикутий до візка.
– Будь ласка, дай мені шанс. Я розумію, що наробив багато лиха і стільки років не згадував про сина. Але мені потрібна твоя допомога, – плакав на ліжку Сергій.
Я от дивилася на нього.. Здавалося, що наче вчора він мені сказав, що не буде виховувати дитину. Такий жалюгідний та бридкий.
Нахилилася над ліжком і прошепотіла “Я хочу нормального чоловіка, здорового. Не буду возити його до лікарів на різні операції. Мені така проблема не потрібна”. Ця фраза сиділа у моїй голові всі 10 років.
Потім розвернулася та поїхала геть. Заблокувала його номер та заборонила навіть наближатися до сина, інакше виклику поліцію.
Так, хтось подумає, що я жорстока та безсердечна дінка. Але спробуйте ви всі ці 10 років виховувати самотужки дитину? Спробуйте заробити їй гроші на операцію? Я не бажаю пройти вам таке горе, але хочу людського розуміння.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!