Напевно найпрекрасніше, що може бути в житті це коли тебе люблять і ти любиш. Однак у мене цього на жаль не було. Хоча могло бути…
Я народилась і проживала у маленькому містечку. Коли була студенткою — підпрацьовувала у місцевому магазині. Та інколи любила їздити з дівчатами до міста.
Одного разу, на мій День народження, поїхала з дівчатами святкувати, з надією на те, що когось там побачимо, а може й познайомимось.
Взагалі я була дуже норовливою дівчиною, мені було важко сподобатись, однак якийсь юнак наважився до мене підійти.
⁃ Дівчино, як вас звуть? Ви часом не закохані? — запитував він.
⁃ Ні, не закохана, відстаньте від мене. — фиркнула йому я у слід.
⁃ Може тоді закохайтеся у мене?
⁃ Ви геть знахабніли? — обурливо крикнула я і далі пішла кудись з дівчатами.
Пізніше виявилось, що цей хлопчина навчається зі мною в одному університеті. Від тоді як ми зустрілися ще й там, він від мене не відчепився.
Владислав був симпатичним хлопцем, подобався усім дівчатам, тому мені навіть заздрили одногрупниці, оскільки той бігав за мною. А мені подобалось лише гратись з ним.
Він піклується про мене, допомагає із завданнями з навчання та й добре. Дійшло до того, що я закінчила університет і потім мала їхати на роботу за скеруванням аж на схід України. Як тільки це почув Владислав, то став мене просити:
⁃ Дозволь мені поїхати з тобою ! Я кохаю тебе і хочу завжди бути поряд !! Якщо ти дозволиш, то я буду найщасливішим і прихилю тобі небо, аби ти також була щасливою!!
⁃ Владиславе, не мели дурниць ! Про те, що ти говориш, і мови не може бути!
Я розвернулась і пішла… Тоді навіть подумати не могла, як я розіб’ю йому серце та як цим зіпсую собі життя.
Після того як я поїхала, він одружився із моєю подругою. Як тільки я про це почула, в мені ніби щось розтопилось, серце кольнуло і стало гірко-гірко. Саме тоді очі мої розплющились і я зрозуміла, що без нього мені важко, що лиш його люблю. Але вже було надто пізно…
Тепер мені вже майже 40. Я повернулась давно додому, але вже розлучена та самотня. Зустріла подругу, дружину Владислава, а вона мені каже:
⁃ Хочеш, забирай собі свого Влада. Він мені не потрібен. Любив тільки тебе усе життя.
Виявляється він не зміг жити з нелюбою. Спився, постарів, втратив сенс життя. А що я можу змінити тепер не знаю… Мабуть, вже надто пізно щось змінювати.
Зіпсувала усе я і нічого назад вже не повернути.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!