Як не крути, а діти повинні жити окремо від батьків. Шкода, що раніше я цього не розуміла і сама собі ускладнила життя.
Я звикла, що мій Коля завжди поруч: чоловіка в мене немає, син всього один. Ясно, що материнське серце завжди спокійніше, коли цей син живе з тобою.
Коли він мені сказав, що женитись збирається, я зраділа, але поставила одну умову: жити молоді будуть у нас. А що такій великій хаті даремно простоювати? Я на самоті тут і з розуму зійти можу.
Та тільки не врахувала я, що може із невісткою не пощастити. На першому знайомстві вона видалась дуже милою дівчиною, а от після штампу в паспорті, мабуть, забула, ким прикидалась.
Від неї ж ніякої помічі не діждешся! Прибирати вона не хоче, бо не знає, що тут і де стоїть. Готувати не збирається навіть, бо боїться зламати щось на чужій кухні. А решту роботи не робить – бо не створена для такого.
І поки мій син спину гне на роботі до ночі, щоб копійку в родину принести, вона до 12 години вилежується, а потім іде зі своїми подружками каву пити!
Скажіть мені, люди добрі, хіба ж то нормально для дівки, якій 25? Ні тобі навчання, ні роботи – нічого. Одні гульки та гроші в голові. Більше того, вона ще й гостей своїх до мене в хату веде. І виходить так, щоб або син мої гроші їй дає, щоб вони щось замовили, або вони за вечір виїдають те, що я на тиждень готую!
Довго я мовчала, щоб синові щастя не рушити. Але ж усьому є межа, навіть найміцнішим нервам!
– Добридень, свахо! А Люда вдома? – прийшла до мене якось сваха без попередження.
– Вдома, якщо на гулянки не втекла. Де ж їй ще бути? На роботу вона ходити не хоче, на вулиці щось допомогти – не допросишся. Лягла, мабуть, на дивані, ноги задерла та й байдикує! – не витримала я.- А ви не смійте про мою доньку таке казати, це як розуміти взагалі? Вона тут крутиться з усіх сил: готує, прибирає, гостей ваших усіх частує. А ви оце таке про неї мелете? Та як вам не соромно!
– Кого ж це вона частує, як до мене не ходить ніхто? Подружки її розмальовані всіх сусідів полякали, на мене сусіди вже скоса дивляться!
Таким ми зі свахою зчепились, що вже аж Коля мій мусив нас рознімати. А людей скільки набігло на такий концерт глянути… Забрала сваха свою доньку додому. Сказала, не пустить її більше в це рабство. І син повірив не мені, а жінці своїй. Так і зосталась я одна – все село регоче.
Ото аби жили одразу окремо – усім би щастя було. А так…
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви погоджуєтесь із думкою, що молодята повинні жити окремо від батьків?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!